Народився в провінції Марке, куди приїздив декілька разів вже уславленим художником. Його справжнє прізвище Маратта, але в Римі, де він жив і працював, прізвище вимовляли як Маратті.
Художні здібності виявилися рано, тому батьки віддали хлопця в 11 років в майстерню художника Андреа Саккі. Учень не покидав Андреа Саккі і після закінчення навчання, ставши його помічником.
Надгробок Карло Маратті
Робив вівтарні картини, фрески в римських церквах, працював портретистом. У 1704 р. отримав від папи римського звання лицаря. Король Франції Людовик XIV призначив його придворним художником з правом проживання в Римі.
Талант майстра поціновували у Ватикані і довірили реставрацію фресок Рафаеля Санті, а також деяких скульптур.
В італійців портретне зображення на картині у вигляді погруддя називається голови. Вони рано звернули увагу на вікові зміни обличчя людей і залюбки фіксували їх. Особливо старанно відтворювали обличчя малих дітей та літніх людей, особливо якщо обличчя людини мало привабливі риси. В добу італійського бароко до цих голів додались зображення чимось незвичних для пересічних італійців рис або того, що було екзотичним (зображення африканців, мусульман у їх неєвропейському одязі, мешканців Балкан з їх колоритними обличчями, мовами, звичками, одягом, таким відмінним від італійського). В цьому відбилося зацікавлення італійського бароко до всього незвичного, нетипового, екзотичного.
Зображення хворих чи померлих дозволялись лише тоді, якщо це був біблійний сюжет або зображення кари небесної за гріхи людства. В Римі, де папа римський та його оточення офіційно підтримували академізм з його настановами зображувати ідеальне, вишукане і красиве, з'явилась утома від штучно виправленої натури, коли старанно нехтували зображеннями хворих, немічних, кривоногих, горбунів.
У добу бароко, коли зображення ідеальних осіб набридало, почали звертатися до зображення доволі реалістичних, майже натуралістичних голів. Так виникли так звані характерні голови, зображення портретні, без рук і побутових подробиць, котрі відволікали від спостережень індивідуальних облич. Карло Маратті був непоганим портретистом, автором низки офіційних парадних портретів і портретів інтимних дорогих для нього людей. Тому на якомусь етапі власної художньої кар'єри перейшов до створення характерних голів з незнайомців, що вразили сучасників реалізмом, подачею неідеалізованих особистостей, готових хильнути, смачно вилаятись, вкрасти щось дрібне, а потім щиро каятися в храмі. Так поряд з ідеалізованими мадоннами та святими католицької церкви з'явилися зображення моряків і піратів, ринкових шахраїв і селян, утомлених пілігрімів, що йшли поклонитися святим місцям. Створення характерних голів у Карло Маратті дозволило по новому заблищати його зрілому змужнілому таланту, що не відвернувся від непривабливої, але такої багатої на розмаїття реальності.
Карло Маратті. "Невдомий молодик "
Карло Маратті. "Чернець Люк Ваддинг ", Національна галерея Ірландії
Карло Маратті. «Джованна Гарцоні», Асколі Пічено, Міська пінакотека
Ilustrowana encyklopedia Trzaski, Everta i Michalskiego (tom 5)
Wielka ilustrowana encyklopedia Gutenberga (1928—1934)
Amalia Mezzetti, Contributi a Carlo Maratti in «Rivista dell'Istituto Nazionale d'Archeologia e Storia dell'Arte» n. 4 (1955), pp. 253–354
Amalia Mezzetti, Carlo Maratti: altri contributi in «Arte antica e moderna» n. 4 (1961), pp. 377–387
L'opera incisa di Carlo Maratti catalogo della mostra a cura di Paolo Bellini (1977)
Anthony Blunt, Maestri romani del Sei e Settecento: Domenichino, Sacchi, Lanfranco, Bernini, Pietro da Cortona, Testa, Mola, Sassoferrato, Maratta, Panini, Piranesi, etc… (1980)
