Карботермія

Карботермі́я (від лат. carbo (carbonis) — вугілля і грец. therme — теплота, жар) — металургійні процеси, що ґрунтуються на відновленні металів з їх сполук вуглецем та матеріалами, що містять вуглець, при підвищених температурах (бл. 500 °C і вище).

Найпоширенішими матеріалами, що містять вуглець, є металургійний кокс, ка­м'яне та деревне вугілля, са­жа.

Розрізняють пряме відновлення (твердим вуглецем) і непряме (монооксидом вуглецю).

Відновлення вугіллям (коксом) здійснюють зазвичай тоді, коли метали, що їх добувають, зовсім не утворюють карбідів або утворюють неміцні карбіди (сполуки з карбоном); це — залізо і багато кольорових металів — мідь, цинк, кадмій, германій, олово, свинець та ін.

Так, наприклад, вугілля і монооксид вуглецю відновлюють мідь з червоної мідної руди (куприту) Сu₂О:

Cu₂O + C = 2Cu + CO;

Cu₂O + CO = 2Cu + CO₂.

Аналогічно відбувається добування чавуну і сталі із залізних руд:

2Fe₂O₃ + 3C → 4Fe + 3CO₂.

Див. також

• Металотермія
• Пірометалургія

Джерела

• В. П. Мовчан, М. М. Бережний. Основи металургії. — Дніпропетровськ: Пороги. — 2001. — 336 с.