Каплан Самуїл Соломонович

Семен Каплан
Каплан Самуїл Соломонович |Magnum opus=
Народження	8 липня 1928 м. Баку , АзРСР,
Смерть	21 травня 2021
	Нью-Йорк, США
Національність	єврей
Країна	АзРСР → УРСР → США
Жанр	живопис, графіка
Навчання	Київський художній інститут
Діяльність	художник
Напрямок	романтичний реалізм
Каплан Самуїл Соломонович у Вікісховищі

Каплан Самуїл Соломонович (8 липня 1928, Баку — 21 травня 2021[1], Нью-Йорк, США)  — український радянський і американський художник (графік і живописець), єврейського походження. Член Спілки художників УРСР, СРСР (1964), член Асоціації мистецтв Лос-Анджелеса, член Ради Меморіального фонду Натана Рахліна. Від 1937 до 1991 — мешканець Києва . Від 1991 — громадянин США. Картини зберігаються більш як у 20 музеях: Києва, Одеси, Харкова, Луганська, Донецька, Чернігова, Феодосії та ін. міст України, а також за кордоном. Головна тема творчості — людина і місто, його картинам і графіці притаманні ліризм, елементи фантастики і, разом з тим, точність у деталях зображення.

Життєпис і творчість

В 1952 році закінчив з відзнакою Київську спеціалізовану художню середню школу. З третьої спроби поступив у Київський художній інститут (нині — НАОМА), який закінчив у 1962 році. Викладачі — Пащенко Олександр, Болдирєв Володимир, Селіванов Іван.

Перша персональна виставка «Солдатські будні», відбулась у 1957 році, в приміщенні Художнього інституту, коли Самуїл Каплан тільки збирався поступити до ВНЗу. Роботи молодого митця отримали схвальні відгуки К. Д. Трохименка та С. А. Григор'єва — найавторитетніших художників в українському мистецтві того часу.

Створив чимало серій станкової графіки, в техніці ліногравюри. Розробив своєрідну техніку живопису на основі темпери. Мав численні виставки.

«Офіційне визнання виявилося справою необов'язковою — художника знали й любили. Одну з його київських персональних виставок (1973 рік), що тривала традиційні два тижні, відвідали не зовсім традиційні дев'ять тисяч чоловік. А найповніша виставка живопису й графіки Самуїла Каплана відбулася знов у Києві, 1987 року...[2]

Багато які картини й графіка Самуїла Каплана присвячені київському Подолу. Їх відрізняє теплий, м'який гумор — і ледве помітна тінь смутку. «Радісний травень на Подолі» або «Рудик» здаються ілюстраціями до творів Шолом-Алейхема.

У 1991 році художник емігрував до США. Так у його життя увійшло ще одне місто — Нью-Йорк. У ньому менше казкового й більше фантастичного. Ритм життя — інший, фарби — яскравіші, різкіші, але, можливо, бідніші на відтінки й напівтони. На зміну святам Києва приходять будні Нью-Йорка. Вони енергійні й дивні. Вони — інші. За багато років було чимало створено робіт ліричних і драматичних. У своїх творах митець оспівував закоханих, милувався тваринами й витворами міської архітектури, розмірковував над темами революції, війни й миру, співчував проблемам єврейської спільноти та завжди відчував пульс життя у різних куточках планети.

Ще змолоду виробив для себе правило: «Щодня по одному начерку», і так працював все життя, понад 90 років. Каплан говорив: «Це дає можливість жити в ногу, або в руку, як завгодно, з навколишнім світом. І у мене є теми, від яких, загалом, захоплює подих.»[3]

В Америці стала відомою серія робіт, присвячена трагедії теракту 11 вересня 2001 року. В картині «Реквієм» Каплан уявив Вежі-Близнюки прозорими на тлі нічного неба, оточені будівлями, завішеними прапорами та увінчаними свічками. У центрі художник зобразив себе, що летить над містом. Митець подарував картину музею «9/11 MEMORIAl&MUSEUM», присвяченому трагічній події, і пішов з життя на наступний день після знаменної експозиції, про що з сумом сповіщала американська преса.[4]

Місцеве телебачення демонструвало фільм, присвячений ювілею художника, в якому він розповідав про своє життя та висловив художнє кредо.[5]

Вибрані твори

• «Солдатські будні» (1957—1958), графічна серія.
• «Т. Г. Шевченко на засланні» (1961), графічна серія.
• «Морський порт» (1962), графіка
• «Казарма»,1964, «Весняний настрій», 1967, графіка
• «Червоні будинки». Полотно, темпера,1966
• «Прилітають птахи». Полотно, темпера,1968
• «Інститут технічної інформації». Полотно, темпера,1970
• «Ковзанка на Печерську». Полотно, темпера,1971
• «Кондуктор Валя». Полотно, темпера,1972
• «Танці на дебаркадері». Полотно, темпера,1972
• «Міська сюіта». Полотно, темпера,1973
• «Дарниця». Полотно, темпера,1973

Примітки

1. Born in Azerbaijan, the artist—who lived and worked in Bay Ridge, Brooklyn—died on May 21. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021.
2. Оксана Ламонова. Міста, герої та спогади художника Самуїла Каплана.//День,  — 9, 22 січня 2004.
3. (рос.)Художник Самуїл Каплан. Життя в картинах. [1] [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.]
4. (англ.) Бруклінський художник Самуїл Каплан Born in Azerbaijan, the artist—who lived and worked in Bay Ridge, Brooklyn—died on May 21 [Архівовано 13 червня 2021 у Wayback Machine.]
5. (рос.) Фільм С. Асауленко. Самуїл Каплан. Художник, який не зрадив собі. 2018.[2] [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.]

Література

• Каплан Семен Соломонович.Енциклопедія Сучасної України

[Архівовано 30 вересня 2020 у Wayback Machine.]

• Вадим Алешин.Самуил Каплан: «Художник не там, где увидел, а там, где добавил». ArtPark.16/12/2019 by Sergey Boguslavskiy

• Володимир Цельтнер.С.Каплан. Графіка, живопис.//К.:Спілка художників Української РСР.1973

• [[https://web.archive.org/web/20150402131526/http://uartlib.org/allbooks/dityachi-knigi/alfons-dode-ostanniy-urok/ Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] Альфонс Доде. Останній урок. Київ, Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1960]

• Едмондо де Амічіс. Джуліо. Київ, Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1961. Ілюстрації Самуїла Каплана [Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.]

Посилання

• Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.
• (рос.) Фільм С. Асауленко. Самуїл Каплан. Художник, який не зрадив собі. 2018.[3] [Архівовано 24 червня 2021 у Wayback Machine.]
• Семен Каплан. Живопис. Графіка. Каталог виставки творів. Київ, 1987. [Архівовано 11 вересня 2016 у Wayback Machine.]