Камелі

Дерев'яна модель 74-гарматного лінійного корабля, піднятого на камелі

Ка́мелі (нід. scheepskameel, дос. «корабельный верблюд», англ. camels) — парні понтони, що використовувалися для зменшення осадки корабля і проводки його мілководдям[1]. Застосовувалися щонайменше з XVI століття в північній Європі, передусім у Нідерландах, у дельті Рейну і Маасу.

Для встановлення корабля на камелі використовувалася система баластної води, коли наповнені водою камелі підводили під днище судна. Після закріплення камелів баластну воду відкачували за допомогою ручних помп, в результаті камелі разом із кораблем підіймалися ближче до поверхні води, зменшуючи його осадку. У такому стані корабель був готовий до проводки мілководдям. Після проводки, коли глибина водойми дозволяла кораблю рухатися самостійно, баласт знову накачувався, знімався, і корабель продовжував рух[2].

Камелі знайшли своє використання зокрема й на теренах України. Починаючи з другої половини XVIII століття на Херсонській верфі активно будувалися і використовувалися камелі для проводки великих кораблів через мілини гирла Дніпра і Лиману[3]. Така процедура була доволі дорогою, оскільки лише в Глибокій Пристані, поблизу Станіслава, кораблі спускали на воду та дооснащували до повного комплекту. Це стало однією з причин переносу центру кораблебудування Чорноморського флоту Російської імперії з Херсона до Миколаєва[4].

Примітки

1. Сулержицкий, А. Д.; Сулержицкий, И. Д. (1956). Морской словарь (рос.). Москва: Воениздат.
2. Глотов, А. Я. (1816). Изъяснение принадлежностей к вооружению корабля (рос.). Санкт-Петербург: Сант-Петербургская морская типография. с. 249—250.
3. Мордовськой, М. М. (2014). Українська суднобудівна традиція в XVIII столітті. Музейний вісник (PDF). № 14. Запоріжжя: Запорізький обласний краєзнавчий музей. с. 140. Архів (PDF) оригіналу за 12 вересня 2024. Процитовано 12 вересня 2024.
4. Мітковська, Т. С. (2018). Розвиток гідрографії в Північому Причорномор'ї у XIX — на початку XX століття (PDF). Миколаїв: Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського. с. 45—46. Архів (PDF) оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 12 вересня 2024.