Калиниченко Микола Іванович

|портрет= |Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Чоловік= |Мати=

Калиниченко Микола Іванович
Народився	27 грудня 1924(1924-12-27) Кандибине (нині Новоодеського району Миколаївської області), УСРР
Помер	6 грудня 2007(2007-12-06) (82 роки) Миколаїв, Україна
Країна	СРСР→ Україна
Діяльність	хірург
Alma mater	Одеський медичний інститут
Галузь	медицина
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників» Медаль «За оборону Одеси» Медаль «За оборону Кавказу» Заслужений лікар України

Мико́ла Іва́нович Калиниче́нко (нар. 27 грудня 1924(19241227), Кандибине (нині Новоодеського району Миколаївської області), УСРР — 6 грудня 2007, Миколаїв, Україна[1]) — український лікар-хірург, доктор медичних наук (1973), заслужений лікар України.

Біографія

У 1941 році закінчив Первомайське медичне училище.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Брав участь у обороні Одеси та Північного Кавказу. Після важкого поранення працював фельдшером у шпиталі міста Кизляр. Інвалід війни 2-ї групи.

З 1946 по 1953 роки навчався в Одеському медичному інституті.

У 1953—1956 роках працював лікарем в Ізмаїльській області.

З 1956 по 1985 роки — головний судновий лікар на китобійних флотиліях «Слава» та «Радянська Україна». Провів понад 3000 операцій в морських умовах радянським та іноземним морякам.

У 1985—1990 роках працював у Анголі, Іспанії.

З 1990 року — завідувач спеціальної науково-клінічної лабораторії нетрадиційних методів лікування при санаторії-профілакторії «Лучезарний» Миколаївського глиноземного заводу. Мешкав у Миколаєві.

Обирався членом проблемної комісії Південного наукового центру АН України та міністерства охорони здоров'я з адаптації людини у світовому океані.

Відомий завдяки створенню лікарських препаратів на основі морських тварин.

Також Калиниченко товаришував із з Володимиром Висоцьким, який присвячував йому вірші.[2]

Нагороди і почесні звання

Заслужений лікар України.

Нагороджений українськими орденами Богдана Хмельницького 3-го ступеня й «За мужність» 3-го ступеня, радянськими орденами Трудового Червоного Прапора (двічі), «Знак Пошани» (двічі), Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки, багатьма медалями.

Вшанування пам'яті

На честь Миколи Калиниченка в 2016 році у зв'язку з декомунізацією перейменована вулиця в Корабельному районі Миколаєва.[3] До переймеування носила ім'я червоного командарма Івана Федька.

Література

• Шванева Е. А. «Николай Иванович Калиниченко» — Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим, 2009.
• «Николаевцы, 1789—1999 г.г.» (енциклопедичний словник) — Николаев: Возможности Киммерии, 1999.

Примітки

1. [Блог «Московского врача» (рос.). Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 7 вересня 2013. Блог «Московского врача» (рос.)]
2. Калиниченко Микола Іванович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2021. Процитовано 24 вересня 2021.
3. Миколаївський міський голова. Розпорядження від 19 лютого 2016 № 28р «Про перейменування об'єктів топоніміки». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 березня 2016.

Посилання

• Калиниченко Николай Иванович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• История Николаева: Калиниченко Николай Иванович [Архівовано 15 лютого 2014 у Wayback Machine.](рос.)
• Доктора в отставку не идут [Архівовано 31 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• О. О. Шваньова. Калиниченко Микола Іванович // Енциклопедія сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=10486 [Архівовано 24 вересня 2021 у Wayback Machine.] (дата перегляду: 30.04.2022)