|
Казка про рибака та рибку
«Казка про рибака і рибку» (рос. «Сказка о рыбаке и рыбке») — казка російського письменника О. С. Пушкіна, написана 2 (14) жовтня 1833 року. Вперше надрукована в 1835 році в журналі «Бібліотека для читання».[1] У рукописі є позначка: «18 пісня сербська». Ця примітка означає, що Пушкін збирався включити її до складу «Пісень західних слов'ян». З цим циклом зближує казку і віршований розмір. Історія створенняОлександр Пушкін написав «Казку про рибака та рибку» в Болдіно 1833 року, ніби то на основі розповідей Орини Родіонівни, як любить розповідати пропоганда рф, які ретельно записував. У російському фольклорі широко побутує казка «Жадібна баба». Однак разом з тим поштовхом для написання «Казки про рибака та рибку» стало також знайомство поета зі збіркою «Казки для дітей і родини» братів Я. і В. Ґрімм, де було вміщено казку «Про рибалку та його дружину» (нім. «Vom Fischer und seiner Frau»). У німецькій казці з'являється риба-камбала, яка насправді є зачарованою королівною.[2] Вона виконує всі бажання, які передає бідний рибалка від своєї дружини (нова хата, кам'яний палац, жінка стає королевою, потім імператрицею і Римським Папою — це найвища посада в католицькій церкві). Проте останнє бажання (жінка захотіла стати Богом) риба-камбала не виконала й повернула рибалку та його дружину до їхнього первісного стану, коли вони були бідними. Тут також присутня надмірна жадібність яка є поширеною темою народних казок різних народів світу[3]. СюжетСтарий зі своєю старою живуть у моря. Старий добуває прожиток риболовлею, а стара пряде пряжу. Одного разу в сітях старого попадається незвичайна золота рибка, здатна говорити людським голосом (мовою). Вона обіцяє будь-який викуп, за його бажанням, і просить відпустити її в море, але старий відпускає рибку, не просячи винагороди. Повернувшись додому, в стару землянку, він розповідає дружині про те, що сталося. Вилаявши чоловіка, дружина змушує його повернутися до моря, покликати рибку і попросити хоча б нове корито (у деяких українських перекладах — ночви) замість розбитого. У моря старий кличе рибку, яка з'являється і обіцяє виконати його бажання, кажучи: «Не журися, іди собі з Богом». Після повернення додому він бачить у дружини нове корито. Однак бажання старої все зростають — вона змушує чоловіка повертатися до рибки знову і знову, вимагаючи (спочатку для обох, а потім тільки для себе) все більше і більше: отримати нову хату; бути дворянкою; бути «вільною царицею». Море, до якого приходить старий, поступово змінюється від спокійного і синього до чорного і бурхливого. Ставлення старої до старого теж змінюється: спочатку вона все ще лає його, потім, ставши дворянкою, посилає на стайню, а ставши царицею, і зовсім проганяє. Під кінець вона зве чоловіка назад і вимагає, щоб рибка зробила її «володаркою морською», причому сама рибка повинна стати у неї служницею. Рибка не відповідає на чергове прохання старого, а коли він повертається додому, то бачить стару, яка сидить перед старою землянкою біля старого розбитого корита (ночов). У російську культуру увійшла приказка «залишитися біля розбитого корита» — тобто погнатися за великим, а залишитися ні з чим. Джерела сюжета За широко поширеною версією, сюжет казки заснований на померанській казці «Про рибака і його дружину» (нім. «Vom Fischer und seiner Frau», KHM 19, в індексі казкових сюжетів Аарне-Томпсона № 555) зі збірки казок братів Грімм, з якої має загальну сюжетну лінію,[2] а також перегукується з російською народною казкою «Жадібна стара» (де замість рибки виступає чарівне дерево).[4][5] Давніша версія сюжету — індійська казка «Золота риба», з місцевим національним колоритом, тут Золота риба — могутній підводний золотоликий дух Джала Камані.[6] Схожий сюжет є і в древніх індійських ведах. Одного разу, свідчить легенда, «… якийсь мудрець на ім'я Ману здійснював обмивання і виявив у своїй долоні маленьку рибку, яка попросила зберегти їй життя. Пошкодувавши її, він запустив рибку в глечик. Однак наступного дня вона так виросла, що йому довелося віднести її в озеро. Незабаром озера теж виявилося замало. „Кинь мене в море, — сказала риба, що була у дійсності втіленням бога Вішну, — мені буде зручніше“. Потім Вішну попередив Ману про прийдешній Потоп. Він надіслав йому великий корабель і велів занурити в нього по парі всіх живих істот і насіння всіх рослин, а потім сісти туди самому».[7] Ближче до кінця казки братів Грімм стара стає римським папою (натяк на папесу Іоанну) та прагне стати богом. У першій рукописній редакції казки у Пушкіна стара сиділа на Вавилонській вежі, а на ній була папська тіара:
В остаточний варіант цей епізод не увійшов, щоб не позбавляти твір російського колориту. Однак Папа Римський фігурує також і в деяких інших творах російського епосу, наприклад, у знаменитій Голубинній книзі.  Постановки казки
Українські перекладиУкраїнською мовою казку вперше видано 1907 року в Полтаві в перекладі Андріана Кащенка. Переклад схвалила Олена Пчілка[джерело?]. Наступний український переклад виходить 1937 року в перекладі Бориса Петрушевського в складі двотомника «Вибрані твори» видавництва «Держлітвидав УРСР». У 1938 році харківським видавництвом «Дитвидав УРСР» видано переклад Наталі Забіли[8]. При цьому відзначають, що перші 7 рядків перекладу Наталі Забіли цілком тотожні цим рядкам у перекладі Бориса Петрушевського, певні розбіжності починаються тільки з 8-го рядка, отже, може йтися не про новий переклад, а про нову редакцію старого[9][10]. Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.PNG)
