Кабінет міністрів Сполученого Королівства
Кабіне́т міні́стрів Сполученого Королівства (англ. Cabinet of the United Kingdom) — частина уряду його Величності та вищий орган виконавчої влади Сполученого Королівства[1]. Кабінет міністрів складається з офіційних урядових осіб, обраних Прем'єр-міністром, з них більшість — міністри уряду, в основному глави департаментів на посадах «державних секретарів». Формально члени Кабінету обираються виключно з однієї з палат Парламенту. ДіяльністьТехнічно, Кабінет є одним з комітетів Таємної ради, тому всі його члени автоматично призначаються таємними радниками. Рішення уряду і Прем'єр-міністра формально приймаються від імені монарха на спеціальних засіданнях Таємної ради у присутності Лорда Голови та обмеженої кількості радників; такі рішення називаються «указ-в-раді» (Order-in-Council). За конституційним звичаєм, у британській системі врядування Кабінет був формальним органом прийняття ключових рішень виконавчої влади. Тепер його роль як органу, що приймає рішення, значно скорочено, і дехто вважає, що таку функцію було узурповано Прем'єр-міністром. Сучасна система Кабінету була встановлена Ллойд-Джорджем, коли той був Прем'єр-міністром у 1916–1922 роках, — з Офісом Кабінету і секретаріатом, структурою комітетів, зустрічами (Minutes) і чіткішими відношеннями з міністрами департаментів. Це було наслідком Першої світової війни, коли рішення необхідно було приймати якнайшвидше і найбільш злагоджено. Така централізація неминучо підвищила повноваження Прем'єр-міністра з першого серед рівних у Кабінеті Асквіта 1906, до рівня домінуючих фігур Ллойд-Джорджа, Болдвіна і Черчіля. ЗасіданняКабінет міністрів збирається на регулярній основі, як правило, щотижня у вівторок зранку з метою обговорення найважливіших питань державної політики та прийняття рішень. Упродовж тривалого проміжку часу Кабінет міністрів засідав у четвер і це було змінено тільки після заяви Прем'єр-міністра Гордона Брауна про те, що наради буде перенесено на вівторок. Тривалість нарад залежить від стилю Прем'єр-міністра і політичних умов, але на теперішній час засідання може тривати лише пів години, що свідчить про формальне прийняття рішень, розглянутих у комітетах, кулуарних групах або у двосторонніх зустрічах між Прем'єр-міністром і головами окремих департаментів Уряду, а обговорення у Кабінеті міністрів дещо обмежені. Кабінет міністрів має безліч підкомітетів, які зосереджені на конкретних областях політики, особливо тих, які торкаються сфери діяльності декількох міністерств, і тому потребують координації. Вони можуть бути постійними або створюватись на короткий термін для розгляду конкретних питань («спеціальні комітети»). Справами Кабінету міністрів займається Секретаріат. Більшість з Прем'єр-міністрів тримали так званий «кухонний кабінет», який складався із власних надійних радників, які могли бути членами Кабінету, але найчастіше були особистими радниками прем'єра. Останнім часом у засобах масової інформації лунають заяви (особливо на адресу урядів Маргарет Тетчер та Тоні Блера) стосовно того, що більшість, а, можливо, й усі важливі рішення були прийняті ще до засідання уряду. Такі заяви зробили, наприклад колишні міністри Клер Шорт і Кріс Сміт. Стосунки з парламентомУ Сполученому Королівстві існують дві ключові конституційні конвенції, що стосуються відповідальності Кабінету перед парламентом та колективної відповідальності Кабінету і окремих міністрів. Такі конвенції є наслідком того, що члени Кабінету міністрів є членами парламенту, і, відповідно, підзвітні йому, тому що парламент має верховенство. Колективна відповідальність кабінету означає, що міністри приймають рішення колективно, і тому відповідальність за наслідки цих рішень несуть на колективній основі. Індивідуальна відповідальність міністрів визначається конвенцією про те, що як керівник департаменту, міністр несе відповідальність за свої дії, а також за невдачі свого відділу. У випадку допущення відділом грубих помилок відповідний міністр має подати у відставку. На практиці ж це доволі рідке явище. Останнім таким випадком було звільнення Естеля Морріса, який пішов у відставку з посту державного секретаря з питань освіти та професійної підготовки у 2002 році за власним бажанням (після виникнення значних проблем і недоліків у визначенні рівня іспитів). Обставини, за яких застосовується зазначена конвенція, звісно, суворо визначити неможливо, — це залежить від багатьох факторів. У Великій Британії виконавчу владу не відділено від законодавчої, оскільки члени Кабінету одночасно є членами парламенту. Критика діяльностіУ дійсний час дехто критикує Кабінет, тому що прем'єр-міністри керують країною у стилі «президента». Наприклад, Тоні Блер був звинувачений в тому, що не використовує Кабінет як орган колективного прийняття рішень. Те саме відноситься й до Маргарет Тетчер, яка нав'язувала урядові свою точку зору. Голова урядуКабінет міністрівСклад чинного уряду подано станом на 28 липня 2016 року[1]. БудівляІсторіяТрадиційно, монарх був лідером Кабінету. Голова уряду потрібен був лише для виконання рішень та здійснення політики монарха. Міністри були лише слугами, що проводили (ministered) волю монарха. Традиційний Кабінет середньовічної Англії складався з:
Див. такожПримітки
Література
Посилання
|