Зіньковський Анатолій Павлович
Анатолій Павлович Зіньковський (10 серпня 1949, Дергачі — 1 серпня 2022, Київ) — український науковець-механік, педагог, доктор технічних наук (1996), професор (2008). Заслужений діяч науки і техніки України (2018). Майже півстоліття — науковий співробітник Інституту проблем міцності імені Г. С. Писаренка (1973—2022), обіймав посади від старшого інженера до директора Інституту. Професор Національного авіаційного університету (2002—2011). Член-кореспондент Національної академії наук України. Автор понад 250-ти наукових робіт, учень професорів Валентина Матвєєва та Георгія Писаренка[1]. ЖиттєписНародився 10 серпня 1949-го року в Дергачах в родині столяра. В 1972-му році з відзнакою закінчив Харківський політехнічний інститут по спеціальності «Динаміка та міцність машин». Планував здобувати спеціальність «Інженерна електрофізика», але змінив свої плани після розмови з членом приймальної комісії, майбутнім академіком Анатолієм Підгорним, який розгледів талант хлопця в іншій сфері[2]. Рік працював на рідній кафедрі університету, після чого, в 1973-му році, переїхав до Києва та перейшов у відділ міцності матеріалів та елементів конструкцій при імпульсних та вібраційних навантаженнях Інституту проблем міцності АН УРСР, почав свою роботу з посади старшого інженера. З 1974-го року — в аспірантурі. Через рік перейшов у новостворений відділ вібраційної надійності. В 1981-му році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Влияние демпфирования на резонансные колебания связанной системы с нарушенной регулярностью однотипных подсистем». З 1983-го року — старший науковий співробітник Інституту. В 1996-му році, виконавши комплекс розрахунково-експериментальних досліджень, здобув науковий ступінь доктора технічних наук, захистивши дисертацію «Связанные колебания регулярных механических систем с нарушенной симметрией». В 2000-му році зайняв посаду керівника відділу коливань у роторних системах, в 2006-му — керівника відділу коливань та вібраційної надійності. З 2002-го по 2011-й рік — професор кафедри механіки Національного авіаційного університету. З 2014-го по 2016-й рік — очільник державної екзаменаційної комісії зі спеціальності «Динаміка та міцність машин» Київського політехнічного інституту. Голова спеціалізованої вченої ради Інституту проблем міцності, член спеціалізованої вченої ради Львівської політехніки. В 2015-му році обраний на посаду заступника директора з наукової роботи Інституту проблем міцності, в 2021-му році — директора Інституту. Відтоді ж — член-кореспондент Національної академії наук України за спеціальністю «Механіка». Був одружений, виховав доньку. На посаді директора Інституту проблем міцності пропрацював пів року. Помер 1 серпня 2022-го року, за 9 днів до 73-го дня народження. Похований в колумбарії Байкового кладовища, біля центрального входу (50°24′55.22″ пн. ш. 30°30′19.93″ сх. д. / 50.4153389° пн. ш. 30.5055361° сх. д.). Наукова діяльністьЧлен Бюро Відділення механіки НАН України, Міжвідомчої координаційної ради з питань експлуатації, ремонту та модернізації авіаційної техніки, Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки, Національної ради України з машинознавства. Член редакційних колегій науково-технічних часописів «Проблеми міцності», «Вісник Національного технічного університету ХПІ», «Вісник двигунобудування». Організатор наукових конференцій, конгресів, сесій[2]. Керівник спільних наукових проєктів з Інститутом проточних машин імені Роберта Шевальського (Гданськ) та Празьким інститутом термомеханіки. Неодноразово виїздив до Китаю на наукові конференції та лекції[2]. Автор понад 250-ти наукових робіт. Результати досліджень Анатолія Зіньковського та його колег використовують провідні підприємства України в галузі авіаційного газотурбобудування: Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес», «Мотор Січ» тощо[1]. У квітні 2023-го року був посмертно удостоєний премії НАН України імені Г. С. Писаренка за серію праць «Обчислювальні підходи та нелінійні моделі оцінки міцності та прогнозу надійності композитних та конструктивно складних елементів машинобудівних конструкцій»[3]. Науковий доробок (частковий)
Нагороди
Примітки |
Portal di Ensiklopedia Dunia