Зубрицький Денис Іванович

Денис Іванович Зубрицький
Портрет Дениса Зубрицького авторства Алоїзія Рейхана
Портрет Дениса Зубрицького
авторства Алоїзія Рейхана
Портрет Дениса Зубрицького
авторства Алоїзія Рейхана
Народився1777(1777)
с. Батятичі, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Габсбурзька монархія
Помер4 січня 1862(1862-01-04)
Львів, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
Місце проживанняЛьвів
Діяльністьісторик, бібліотекар, архівіст, етнограф
Галузьісторія
ЗакладСтавропігійський інститут
ЧленствоКраківське наукове товариствоd[2]
Відомий завдяки:започаткуванням в Україні розвитку археографії, сфрагістики, геральдики

Дени́с Іва́нович Зубри́цький (1777, с. Батятичі, нині Львівського району Львівської області — 4 січня 1862, Львів) — український історик, етнограф, архівіст. Член-кореспондент Археографічної комісії при Петербурзькій академії наук (1842). Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1855).

Біографія

Народився в 1777 р. у с. Батятичі Жовківської округи в родині посесора. Належав до давньої шляхетної родини гербу Венява, яка походить із Сяноцького повіту[3].

Початкову освіту здобув вдома. у 1790—1795 роках навчався у Львівській гімназії. Саме тут вперше долучився до упорядкування Львівського міського архіву.

Служив дрібним урядовцем магістрату міста Березів. 1809 — став секретарем Перемишльського повітового управління адміністрації Варшавського князівства. 18111822 — член Краківської масонської ложі. На початку 1820-х років працював судовим перекладачем з російської мови у Львівському магістраті. 18291847 — співпрацівник Ставропігійського інституту у Львові. 18381839 — на прохання Львівського магістрату упорядковував міський архів.

1848 — висунутий на посаду редактора першого літературно-наукового часопису «Галицька бджола». Був членом польської Центральної національної ради. Згодом повністю присвятив себе науковій роботі. Друкувався в часописах Відня, Лейпцига, Кракова, Варшави, Львова. Писав «язичієм», російською, польською та німецькою мовами. Був членом Київської археографічної комісії, підтримував зв'язки з Одеським товариством історії та старожитностей, з Михайлом Максимовичем, Михайлом Погодіним та ін.

Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле 22).

Погляди

Могила Дениса Зубрицького на 22-му полі Личаківського цвинтаря

За політичними поглядами Зубрицький був палким прихильником панщини в Галичині[4] та самодержавства в особі російського імператора Миколи I. Українську мову вважав лише діалектом російської[5], яким не можна розвивати ні науки, ні літератури[джерело?]. Український народ вважав частиною великоросійського[5]. Водночас своїми працями завдав нищівного удару[джерело?] по польській історіографії, яка намагалася довести, що Галичина була споконвічно польською землею[джерело?].

Наукова діяльність

Зубрицький упорядкував низку львівських архівів. У своїх працях спирався виключно на архівні матеріали, які не були досліджені. Започаткував в Україні розвиток археографії, сфрагістики, геральдики та інших спеціальних історичних дисциплін.

Основні праці:

Чимало творів Зубрицького залишилися неопублікованими.

Українські переклади

  • «Хроніка Ставропігійського братства»[6]

Примітки

  1. Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 229. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. http://tnk.krakow.pl/czlonkowie/zburzycki-dionizy/
  3. Куций І. Денис Зубрицький // Історіографічні дослідження в Україні: Збірник наукових праць. — 2005. — № 15. — С. 3–34.
  4. Зубрицький, 2011, с. 34.
  5. а б та Зубрицький, 2011, с. 35.
  6. Зубрицький Д. Хроніка Ставропігійського братства / Переклад з польської: Іван Сварник. — Львів : Апріорі, 2011. — 404 с. — ISBN 978-966-2154-46-7.

Література

Посилання