Золотухін Дмитро Львович

Золотухін Дмитро Львович
Золотухін Дмитро Львович
Дата народження	7 серпня 1958 (66 років)
Місце народження	Москва, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР; Росія
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1987) і Школа-студія МХАТ (1979)
Професія	актор, кінорежисер, сценарист, телепродюсер
Кар'єра	з 1980 року
Заклад	Московський художній театр
Членство	СК СРСР
Нагороди
	Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
IMDb	ID 0957746

Дмитро Львович Золотухін (нар. 7 серпня 1958(19580807), Москва, Російська РФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно, кінорежисер, сценарист і продюсер. Заслужений артист Російської Федерації (2000)^[3]. Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1985). Син актора Лева Золотухіна.

Біографія

Народився в сім'ї актора Лева Золотухіна.

У 1979 році закінчив Школу-студію МХАТ (курс Віктора Монюкова).

У 1979- 1982 роках — актор МХАТ ім. М. Горького .

Роботу в кіно почав у 1980 році виконанням ролі молодого Петра I в дилогії Сергія Герасимова «Юність Петра» і «На початку славних справ», за що за опитуванням читачів журналу " Радянський екран " був визнаний кращим актором 1981 року^[4] . Після успіху цих стрічок створив той же образ в телевізійному серіалі режисера Іллі Гуріна «Росія молода»^[5]^[6] .

У 1982 році зіграв головну роль у фільмі «Василь Буслаєв»^[7].

У 1987 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової) і дебютував як режисер, знявши кримінально-психологічну драму «Християни» за оповіданням Леоніда Андрєєва.

У 1994 році за власним сценарієм поставив фільм «Зона Любе», виступивши також продюсером картини. Фільм був номінований на премію кінофестивалю «Кінотавр» в категорії «Найкращий повнометражний фільм», отримав приз другого міжнародного кінофоруму молодих кінематографістів в Суздалі «За нові знахідки в галузі кіно»^[8], а також був показаний на кінофестивалі «Кримська кінорів'єра 1996»^[9]

В даний час Дмитро працює в сфері цифрового телебачення, продюсує програми для мобільного та IPTV^[10]^[11].

Фільмографія

Акторські роботи

1980 — Юність Петра — Петро I
1980 — На початку славних справ — Петро I
1981 — Росія молода — Петро I
1982 — Василь Буслаєв — Василь Буслаєв
1983 — Комета — Микола Богданов
1984 — Приходь вільним — Асланбек Шерипов
1985 — Знай наших! — Іван Піддубний
1986 — Лермонтов — Дмитро Олексійович Столипін
1986 — Юність Бембі — Зубр
1987 — Очі чорні — Костянтин Степанович, ветеринар
1987 — Сильніше за всіх інших велінь — Юрій Миколайович Голіцин
2016 — Екіпаж — Петрицький, нахабний VIP-пасажир, співвласник авіакомпанії
2018 — Незламний — Соболь

Режисерські роботи і сценарії

1987 — Християни — режисер
1994 — Зона Любе — сценарист і режисер

Нагороди та звання

Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (1985) — за виконання ролі Петра I в телесеріалі «Росія молода» (1981, 1982)
Приз другого міжнародного кінофоруму молодих кінематографістів в Суздалі (1995) — за нові знахідки в галузі кіно^[8]
Номінація на премію кінофестивалю «Кінотавр» (1995) в категорії «Найкращий повнометражний фільм» — за фільм «Зона Любе»
Заслужений артист Російської Федерації (2000)^[3]

Примітки

↑ ^а ^б Catalog of the German National Library
d:Track:Q23833686
↑ Filmportal.de — 2005.
d:Track:Q15706812
↑ ^а ^б Указ Президента Российской Федерации от 27.10.2000 г. № 1809 (рос.). Kremlin.ru. 27 жовтня 2000. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 29 листопада 2018.
↑ Павленок Ю. Дмитрий Золотухин. // Советский экран: журнал. — 1981. — №. 21. — стр. 6.
↑ Галина Ушкова (6 серпня 2018). Неизвестный роман Марины Голуб (рос.). Экспресс-газета. Архів оригіналу за 30 листопада 2018. Процитовано 29 листопада 2018.
↑ Татьяна Савкина (18 жовтня 2013). От царя до сталевара (рос.). Весть. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 29 листопада 2018.
↑ Борис Иванов (19 січня 2018). Василий Буслаев (1982) (рос.). Film.ru. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 29 листопада 2018.
↑ ^а ^б Newsmaker's diary (рос.). Коммерсантъ. 3 лютого 1995. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 29 листопада 2018.
↑ «Крымская киноривьера» — первый опыт (рос.). Коммерсантъ. 18 липня 1996. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 29 листопада 2018.
↑ «Россия молодая»: а корабль-то ненастоящий! // «Антенна». Общенациональный городской телегид Телесемь, 2008, июнь
↑ Елена Гранишевская (7 серпня 2008). Пётр Первый — царь киберпространства (рос.). Комсомольская правда. Архів оригіналу за 18 серпня 2021. Процитовано 29 листопада 2018.