Златоустівка (Криворізький район)
Златоу́стівка — село в Україні у Криворізькому районі Дніпропетровської області. Населення — 916 мешканців. ГеографіяЗлатоустівка розташована у західній частині Дніпропетровської області на березі річки Кам'янка. Сусідні населені пункти: села Трудове на північ, Новогригорівка і Кам'янське на схід, Катеринівка Апостолівського району на південь. У селі річки Водяна, Балка Широка впадають у річку Кам'янку. ІсторіяОдин із зимівників останнього кошового отамана Петра Івановича Калнишевського, при виході балки Водяної, де вона впадає до р. Кам’янки, за 50 верст від Січі Війська Запорізького Низового.[1] 1775 року тут було 3 хати. Перша з них панська, з дерев’яним дахом із тесаного гонту, з двома кімнатами; з зеленою глиняною грубою, з чотирма великими вікнами, із заскленими сіньми, в яких було дві невеликі коморки – «присенки» з дерева, і під однією крівлею кладовий амбар ліворуч. Друга хата велика, крита очеретом, з пятьма великими вікнами, грубою, сіньми, «присенками»; тут жили служники. Третя хата невеличка, без груби, з двома вікнами: тут працювали кравці. Під однією очеретяною крівлею з хатою, ліворуч дві невеликі комори (анбари) для птиці, обмазані жовтою глиною, праворуч велика кладова комора (анбар). Окремо великий кроків в 25 з тесаного дерева сарай, де обоз ставав.[1] Далі в цій садибі були: два льохи; дві стайні – одна без станків в один ряд і з яслами плетеними з хмизу, друга з 43 станками, дерев’яним помостом, трьома воротами, обидві під очеретом; кузня з усими до неї інструментами; вітряк, з одним мукомельним каменем та чотирма товкачами для проса; 6 загород для скота з сараями покритими очеретом, 3 загороди без сараїв.[1] В зимівнику проживало 30 служників на різних посадах. Поблизу зимівника та в ньому утримувалося: 509 коней, 5 віслюків, 1076 голів рогатої худоби, 9 буйволів, 13006 овець, 1039 кіз, 106 свиней. Після ліквідації Запорізької Січі, 20 червня 1775 року зимівник та майно кошового Калнишевського було заарештоване, описане та конфісковане.[1] Деякий час господарювання в зимівнику продовжувалось. Були призначені наглядачі. Господарство йшло поволі, сіяли, збирали збіжжя, молотили, годували людей та худобу. Частина худоби була розпродана. В 1777 році господарство в конфіскованому зимівнику ліквідували.[1] 9 січня 1778 року з межевої експедиції в місті Кременчуг, дворянину[2], офіцеру Російської армії, секунд-майору Мерліну видано білет на поселення слободи на п’ять дворів та володіння 4500 десятинами землі при річці Кам’янкі по течії з правого боку де зимівник бувшого кошового Калнишевського і устя балки Водяної в Кизикерменському повіті Слав'янської провінції. Ділянка, яка відводилась мала такі межі: починаючи від річки Кам'янки і устя балки Водяної в степ через балку Широку - 11 верст 300 сажень, повертаючи праворуч по суміжності частини дачі державної слободи, яка заселялася поселенцем Павлом Нагайцем, - 3 версти 380 сажень, повертаючи праворуч до річки Кам'янки через балку Водяну і Широку - 12 верст 380 сажень і вниз по цій же річці Кам'янкі прямою лінією до початкового пункту і устя балки Водяної - 2 версти.[3] 1780 року прем’єр-майор Іван Лаврентійович Мерлін купив зимівник Калнишевського, на р. Кам’янці, тодішнього Кизикерменського повіту Новоросійської губернії, за 200 карбованців, і разом з тим, на аукціоні, придбав його майно за 73 карбованці 50 копійок. На місці зимівника він заснував слободу Златоустинську.[1] В тойже час майор Мерлін отримав прилеглу до зимівника землю площею 6000 десятин при річках Кам’янці по течії праворуч, а Водяній и Широкій по обидва боки.[4] В 1781 році поселення майора Мерліна, у якого «по хорошему преволью мест заводится и конской завод», згадує в своїх подорожніх записках Василь Зуєв, за пів версти від Кам’янки (на той час поштовий стан), де він зупинявся на ночівлю.[5] 15 вересня 1783 року в слободу підполковника Мерліна званою "Златоустянською" призначено священника Георгія Гуровського для надання тутешнім жителям християнських треб. Цього ж року в слободі виникла небезпечна хвороба, внаслідок якої сім’я священника померла, його будинок і маєток були спалені, а він потрапив в карантин на шістнадцять тижнів. Жителі з слободи розійшлись а інші були виведені в слободу Вербову. Залишилося лише чотири сім’ї. Священник Гуровський був переведений до слободи Хортиця.[6] 1784 року вже в Херсонському повіті Катеринославського намісництва в деревні Златоустинській підполковника Мерліна налічувалося поселених душ: 27 чоловіків і 22 жінки.[7] В листопаді 1790 року за відомістю Херсонського нижнього земського суду в деревні Златоустенській підполковника Івана Лаврентійовича Мерліна рахувалося: 7 дворів, в яких проживало 10 чоловіків та 12 жінок; 1 вітряний мучний млин; 1 панський кам'яний будинок; 1 кінський завод; 1 завод худоби.[8] За ревізією 1795 року в деревні Златоустинській Херсонського повіту генерал-майора Мерліна рахувалося 15 чоловіків і 10 жінок.[9] В 1795-1796 роках деревня Златоустинська в складі Херсонського повіту входить до створеного Вознесенського намісництва, з 1797 – до зновуствореної Новоросійської губернії. В 1797 році жителі поміщицької слободи Златоустовки увійшли до парафії (приходу) церкви Успіння Богородиці, яка з’явилася за 12 верст в казеному (державному) поселенні Кам’янка[10]. В метричних книгах церкви реєструвались обряди хрещення, вінчання (одруження), поховання. З 20-х років XIX століття володіння Мерліна успадкував його зять, поміщик Чариков (Шариков). Станом на 1859 рік в селі Златоустівському Херсонського повіту Херсонської губернії було 33 двора. Населення становило 378 осіб[11]. Наприкінці 80-х років XIX століття володіння Чарикова перейшло до поміщика Байдакова[12]. У 1931 році село увійшло до складу Сталіндорфського єврейського національного району. НаселенняМоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13]:
СучасністьУ Златоустівці працює середня загальноосвітня школа, дошкільний навчальний заклад, ФАП, будинок культури, бібліотека. Відомі люди
Джерело
Література
Посилання
|