Зерноїд масковий

? Зерноїд масковий
Самець маскового зерноїда Самиця маскового зерноїда
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Саякові (Thraupidae) Рід: Зерноїд (Sporophila) Вид: Зерноїд масковий
Біноміальна назва
Sporophila collaris (Boddaert, 1783)
Ареал виду
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Loxia collaris
Посилання
Вікісховище: Sporophila collaris Віківиди: Sporophila collaris EOL: 916006 ITIS: 563080 МСОП: 22723428 NCBI: 200160

Зерноїд масковий[2] (Sporophila collaris) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Південній Америці.

Самець маскового зерноїда

Опис

Довжина птаха становить 10-12 см, вага 7,5-14 г. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців голова чорна. Обличчя чорно-біле, на щоках білі плями, горло біле. Шия біла, на шиї чорний "комірець". Верхня частина тіла і крила чорнуваті, края крил темно-сірі, на крилах є невеликі білі "дзеркальця". Нижня частина тіла охриста. Дзьоб чорнувато-сірий, лапи сірі. У самиць і молодих птахів забарвлення переважно коричневе, знизу світліше, чорно-білі плями на обличчі відсутні, "комірец" відсутній. Голова і спина оливково-коричневі, горло білувате, крила чорнуваті з сірими краями, надхвістя рудувате. Дзьоб темно-сірий, лапи сірі.

Таксономія

Масковий зерноїд був описаний французьким натуралістом Жоржем-Луї Леклерком де Бюффоном в 1775 році в праці «Histoire Naturelle des Oiseaux»[3][4]. Біномінальну назву птах отримав в 1783 році, коли нідерландський натураліст Пітер Боддерт класифікував його під назвою Loxia collaris у своїй праці Planches Enluminées[5]. Бюффон помилково вважав, що птах походив з Анголи. Пізніше, у 1904 році німецький орнітолог Карл Едуард Геллмайр виправив типове місцезнаходження птаха на Ріо-де-Жанейро в Бразилії[6][7].

Підвиди

Виділяють три підвиди:[8]

• S. c. ochrascens Hellmayr, 1904 — від східної Болівії (Бені) до західної Бразилії (північ Мату-Гросу, захід Сан-Паулу);
• S. c. collaris (Boddaert, 1783) — східна Бразилія (південний Гояс, Мінас-Жерайс, Еспіріту-Санту і Ріо-де-Жанейро);
• S. c. melanocephala (Vieillot, 1817) — від Парагваю до південно-західної Бразилії (південний захід Мату-Гросу), Уругваю і північної Аргентини.

Поширення і екологія

Маскові зерноїди мешкають в Бразилії, Болівії, Парагваї, Уругваї і Аргентині. Вони живуть на луках, зокрема на заплавних, на болотах та на інших водно-болотних угіддях. Зустрічаються парами, рідше невеликими зграйками, на висоті до 800 м над рівнем моря. Живляться насінням, зокрема насінням смикавця Cyperus giganteus, а також комахами. Гніздо чашоподібне, робиться з корінців, листя і трави, розміщується в чагарниках або на дереві, переважно на висоті від 1,5 до 2 м над землею. В кладці від 3 до 5 сіруватих яєць, поцяткованих коричневими плямками. Інкубаційний період триває 12-14 днів, пташенята покидають гніздо через 9-12 днів після вилуплення. Насиджує лише самиця, за пташенятами доглядають і самиці, і самці.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Sporophila collaris. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 23 лютого 2022.
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Buffon, Georges-Louis Leclerc de (1775). Le grivelin à cravate. Histoire Naturelle des Oiseaux (фр.). Т. 6. Paris: De L'Imprimerie Royale. с. 207. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
4. Buffon, Georges-Louis Leclerc de; Martinet, François-Nicolas; Daubenton, Edme-Louis; Daubenton, Louis-Jean-Marie (1765–1783). Gros-Bec d'Angola. Planches Enluminées D'Histoire Naturelle. Т. 7. Paris: De L'Imprimerie Royale. Plate 659 Fig. 2. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
5. Boddaert, Pieter (1783). Table des planches enluminéez d'histoire naturelle de M. D'Aubenton : avec les denominations de M.M. de Buffon, Brisson, Edwards, Linnaeus et Latham, precedé d'une notice des principaux ouvrages zoologiques enluminés. Utrecht. с. 40, Number 659 Fig. 2. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
6. Hellmayr, Carl Eduard (1904). Über neue und wenig bekannte Fringilliden Brasiliens, nebst Bemerkungen über notwendige Änderungen in der Nomenklatur einiger Arten. Verhandlungen der Kaiserlich-Königlichen Zoologisch-Botanischen Gesellschaft in Wien (нім.). 54: 516-537 [534]. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
7. Paynter, Raymond A. Jr, ред. (1970). Check-list of Birds of the World. Т. 13. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 139. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.
8. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 23 лютого 2022.