Затока Згоди

Затока Згоди
лат. Sinus Concordiae
Мозаїка знімків «Клементини». Яскравий кратер біля лівого краю — Коші, кратер із темним дном угорі — Лаєлл.
Координати центра
11°00′ пн. ш. 42°30′ сх. д. / 11.0° пн. ш. 42.5° сх. д. / 11.0; 42.5
Розмір
160 км
Назву затверджено1976
Затока Згоди. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Затока Згоди

 Затока Згоди на Вікісховищі
Карта регіону (1963)

Затока Згоди (лат. Sinus Concordiae) — невелика морська ділянка на Місяці, на сході Моря Спокою. Довжина — біля 160 км, координати центра — 11°00′ пн. ш. 42°30′ сх. д. / 11.0° пн. ш. 42.5° сх. д. / 11.0; 42.5[1].

Сучасна назва цієї затоки з'явилася на карті[2], виданій 1974 року Військовим картографічним агентством США для НАСА, і 1976 року була затверджена Міжнародним астрономічним союзом[1][3]. В давнину ця затока мала іншу назву: 1647 року Ян Гевелій назвав її Sinus Caucasius[4][5].

На заході Затока Згоди зливається з Морем Спокою, а на півночі межує з Болотом Сну. Дещо західніше її гирла в морі лежить яскравий молодий 12-кілометровий кратер Коші (Cauchy), від якого отримали назву деякі сусідні об'єкти: борозна Коші (Rima Cauchy), уступ Коші (Rupes Cauchy) та 10 дрібних кратерів. Кілька з них — Коші D, Коші U, Коші V та Коші W — знаходяться в самій затоці; це єдині її найменовані кратери станом на 2015 рік. В материковій місцевості на берегах затоки лежать сильно зруйновіні кратери Лаєлл, Прокл G, Да Вінчі та Да Вінчі A; перший з них залитий лавою. Крім того, в затоці над її лавовим покривом височіють рештки валу кількох безіменних залитих кратерів. Подекуди її перетинають невеликі гряди.

Поверхня Затоки Згоди лежить на 0,9–1,3 км нижче за місячний рівень відліку висот. В напрямку межі з морем висота поверхні дещо збільшується[6].

Вік лавового покриву Затоки Згоди та прилеглої ділянки Моря Спокою за концентрацією кратерів оцінюють у 3,5–3,6 млрд років (пізньоімбрійська епоха), що близьке до середнього значення для цього моря[7][8].

Затока Згоди, погляд із півночі
(знімок «Аполлона-17», 1972)

Примітки

  1. ↑ а б Sinus Concordiae. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 19 січня 2016. Процитовано 11 червня 2015.
  2. ↑ Sheet LTO-61B3: Watts // NASA Lunar Topographic Orthophotomap (based on Apollo 15 photos). Scale 1:250,000. — ed. 1. — Prepared and published by the Defence Mapping Agency Topographic Center, Washington, D.C, March 1974.
  3. ↑ [1] / E. Müller & A. Jappel. — D. Reidel Publishing Company, 1977. — P. 340. — ISBN 90-277-0836-3. Архівовано з джерела 11 березня 2015 (Інше посилання)
  4. ↑ Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 230. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Caucasius Sinus — у списку назв на с. 230 [Архівовано 7 лютого 2019 у Wayback Machine.])
  5. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 203. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  6. ↑ За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Hiesinger, H.; Jaumann, R.; Neukam, G.; Head, J. W. (2000). Ages of mare basalts on the lunar nearside (PDF). Journal of Geophysical Research. 105 (E12): 29239—29276. Bibcode:2000JGR...10529239H. doi:10.1029/2000JE001244. Архів оригіналу (PDF) за 29 січня 2013. Процитовано 12 червня 2015.
  8. ↑ Hiesinger H., Head J. W., Wolf U., Jaumann R., Neukum G. Ages and stratigraphy of lunar mare basalts: A synthesis //  / W. A. Ambrose, D. A. Williams. — Geological Society of America, 2011. — P. 1–51. — (Geological Society of America Special Paper 477) — ISBN 978-0-8137-2477-5. — DOI:10.1130/2011.2477(01). Архівовано з джерела 29 січня 2013

Посилання