Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Монастириської міської громади.[2]
Історія
Поблизу с. Заставці виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської, комарівсько-тши-нецької культур.
Згадується 12 березня 1470 року в книгах галицького суду [3].
Діяли «Просвіта», «Союз українок» та інші українські товариства, кооператива.
У 1944–1950-х рр. Заставці стали центром зв’язку для ОУН та УПА. Село зазнало великих втрат:
загинули Григорій Бойко (1927–1946), Микола Гальма (1902–1947), Іван Годич (1919–1944), Петро Гринишин (р. н. невід.–1944), Іван (1924–1945), Микола (1922–1944) і Михайло (р. н. невід.–1944) Джиджори, Василь (1921–1941) і Григорій (1924–1945) Залізняки, Володимир (1926–1946), Іван (1906–1941) та Іван (1921–1945) Кісі, Григорій (1922–1944), Іван (1918–1945), Марія (1920–1945) і Микола (1914–1945) Коломийці, Іван Лупак (1925–1946), Василь Новіцький (1922–1945), Іван Савіцький (р. н. невід.–1945), Петро Шпунт (1926–1944), Іван (1921–1944) і Петро (1915–1946) Яремки та інші.
Із мобілізованих на фронти Другої світової війни:
пропали безвісти: Степан Блукало (1919 р. н.), Григорій Джиджора (1910 р. н.), Петро Джиджора (1900 р. н.), Михайло Качур (1918 р. н.), Йосип Медвідь (1902 р. н.).
На спецпоселення в Сибір були вислані:
Марія Баглай (1924 р. н.), Ганна Бернацька, Ярослав Бойко (1928 р. н.), Катерина Дунець (1923 р. н.), Ганна Каськів (1926 р. н.), Ганна (1934–1954), Іван (1931 р. н.), Микола (1909–1953) і Текля (1910–1951) Коржановські, Вікторія Михайлюк (1925 р. н.), Семен Небесний (1917–2001), Теодор Новіцький (1910–1991), Ярослав (1936 р. н.), Іван, Петрунелія, Христина, Юрко Шулики та інші.
В червні1957 року у Заставцях внаслідок повені знищені прибережні будинки, були людські жертви.
Арсеній (Качан) — ієромонах, благочинний Замкового Свято-Архангельського монастиря м. Луцька Волинської єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату.
о. Василь Джиджора — хорунжий УГА, релігійний та громадський діяч в Україні (до других «совітів»), Словаччині, Німеччині, США[7]