Жнятино
Жнятино — село в Україні, у Закарпатській області, Мукачівському районі. Вважається що назва походить від слов'янського слова — вугілля. ІсторіяВперше згадується в 1248 році як Snethe. На гербі села зображений вовк, який стоїть біля дерева.[1] У 1556 році пережило татарський набіг. Під час Повстання Ракоці 1703—1711 років 25 чоловік з Жнятиного брали участь в загонах куруців.[2] У 1704 році спалене австрійцями. В кінці ХІХ століття в околицях Жнятиного, у дубовому лісі, знаходилася курганна група.[3] В 1867 році на території села знайдено срібну монету імператора Антонія Пія. Село оточене болотами з усіх боків. На це вказують такі географічні назви: Sesztó, Máriástó, Tövismocsár, Beregtó, Kigató. Церква Покрови пр. богородиці. 1912. У 1692 р. Жнятино було філією Ґоронди. У 1704 р. видно було залишки церкви, спаленої німецькими солдатами в попередні буремні роки, але незабаром вірники її відбудували. Давню дерев'яну церкву згадують у 1775 р. У 1881 р. йдеться про дерев'яну церкву з високим шпилем над баштою, яка, очевидно, стояла в селі аж до спорудження типової мурованої церкви базилічного типу. У церкві збереглася мармурова табличка з датою 1901, яка є, можливо, роком початку будівництва, що відбувалося за сільського голови Михайла Дідинського. Окремих селян громада вибрала для роботи в пані на прізвисько Чеханя, а зароблені гроші йшли на церкву. Суттєвою була і допомога земляків з Америки. За спогадами куратора Василя Баша, малювання в церкві виконав художник Карло Ортман у 1921 р. Зберігся текст, який свідчить про перемалювання інтер'єру в 1975 р. Петром та Іваном Соколовичами. У 1996 р. стінопис та ікони перемалювала художниця з Ґоронди Тетяна Олесин. Тоді ж провели загальний ремонт церкви, а Михайло Соколович відремонтував і пофарбував барокове завершення храму. У кінці 1940-х років місцеві священики Федір Дурневич та Іван Кешеля були заслані на каторгу й обоє померли в радянських концтаборах. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2218 осіб, з яких 1077 чоловіків та 1141 жінка.[4] За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2227 осіб.[5] МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]
СучасністьГолова сільської ради: Іван Іванович Орос Вулиці: вул. Шевченка, вул. Петефі, вул. Нова, вул. Лісна, вул. Миру, вул. В. Дудинського, вул. Молодіжна, вул. Садова (кол. Калініна), вул. Закарпатська (кол. Карла Маркса). З вересня 2003 року щороку відзначаються Дні села. Пам'ятки
Культура
Туристичні місця- В кінці ХІХ століття в околицях село, у дубовому лісі, знаходилася курганна група. - В 1867 році на території села знайдено срібну монету імператора Антонія Пія. - храм Покрови пр. богородиці. 1912. - Реформатський храм - Пам'ятник воїнам, загиблим у Другій світовій війні - Пам'ятник жертвам сталінського режиму - річка-канал Серне Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia