Жарко Яків Васильович
Жарко Яків Васильович (справжнє прізвище Жарченко) (*13 (25) лютого 1861[2] (за іншими даними 12 лютого 1861[3] або 11 листопада 1861[4]), Полтава — †25 травня 1933, Краснодар) — український письменник і актор, діяч революційного руху; брат Надії Жарченко. БіографіяНародився у Полтаві в багатодітній родині[5] колезького асесора, секретаря губернського правління. Батько Василь Федорович, за свідченням Якова, був козацького роду.[5] Мати Олександра Григорівна походила з родини дрібних поміщиків Лазебників. У родині захоплювалися літературою, музикою і театральним мистецтвом. Від старших братів і сестер (одна з них стала професійною актрисою) Яків змалку перейняв інтерес не лише до театрального мистецтва, а й до ідей повалення російського самодержавства, народництва (старший брат належав до народницького таємного товариства «Унія», яке діяло в Полтаві у 1874—1875 рр).[5] Навчався в Полтавській гімназії. В гімназійні роки потоваришував із письменником й активістом «Братства Тарасівців» Володимиром Самійленком та відомим письменником Панасом Мирним, почав писати вірші українською. За участь у революційному русі у 1880 р. був виключений з гімназії. Відтоді перебував під гласним наглядом поліції і мав зобов'язання раз на тиждень відмічатися підпискою «про невиїзд».[5] Неодноразово затримувався та арештовувався. Добровольцем пішов на військову службу, під час проходження якої закінчив навчальний курс та земську фельдшерську школу.[5] Після смерті від сухот братів і сестер полишив батьківську оселю. У 1886—1896 рр. — актор мандрівних театральних груп М. Старицького, М. Кропивницького і П. Саксаганського. Зіграв низку характерних ролей, зокрема Омелька і Старотуза у п'єсах «Мартин Боруля» і «Безталанна» Івана Карпенка-Карого.[5] На літературну ниву Яків Жарко вступив у 1884 році, видавши в Полтаві збірку «Перши лирични творы. Частына перша». Друга поетична збірка — «Молодик. Пісні та думи» (1891) була заборонена цензурою. Друга збірка віршів («Молодим. Пісні і думи», 1891) недопущена до друку цензурою. Публікувався в «Літературно-науковому вістнику», під редакцією І. Франка. У 1896 р. в Санкт-Петербурзі вийшла збірка його байок. Залишивши сцену, жив на Катеринославщині (нині — Дніпропетровська область), у Маріуполі. Влітку 1904 року разом із сім'єю (на той час у нього вже було троє синів) переїхав у Єкатеринодар (нині Краснодар, РФ), що був на той час значним осередком української культури зі школами, де викладалась українська мова, кількома театрами, де ставилися й українські п'єси, і друкарнями. Працював діловодом у Комітеті піклування про народну тверезість, згодом став одним з організаторів і керівників Кубанської «Просвіти» та відділення Революційної Української партії (РУП).[5] Тут він створив збірник «Пісні» (1905), «Байки» (1912), «Катеринодарцям» (1912), історичний нарис «На Кубані» (1912), «Балади і легенди» (1913), а також підбірки до антології «Українська муза» (1908) і до «Збірника українських байок» (1915). Брав участь у літературній організації «Плуг». Більшовицький переворот не сприйняв. У 1920-х роках працював на різних посадах у Кубанському художньому музеї.[5] Вірші публікував у журналі «Життя й революція». У зв'язку з публікацією віршів «З єгипетського циклу» був заарештований у ніч на 15 грудня 1929 р. за вигаданими звинуваченнями «в шпигунстві на користь Великої Британії». Перебування у в'язниці ГПУ тривало лише трохи більше місяця, хоча цькування письменника не припинялося вже до його смерті. Під час неодноразових обшуків зникли майже всі рукописи. У березні 1931 року було заарештовано його сина, Василя Жарка, інженера-фізика та будівельника за фахом. Підставою для цього, вірогідно, став початок будівництва Біломорсько-Балтійського каналу імені Йосипа Сталіна, де необхідні були інженери.[5] Важким було матеріальне становище хворого 71-річного письменника. «Зараз, — гірко сповідувався він, закінчуючи автобіографію, — живу я з жінкою, якій 70 років, у кухні, на пенсію 21 р. 66 к. на місяць. Продав за малим не все (зосталися книги, які ніхто не купує), бідую, голодаю… і нікому немає до цього діла. Хворію… Хоч би на поезіях що заробить, біля яких длубався більш як 50 років!..».[5] Похований на Всіхсвятському кладовищі міста Краснодар. Архів Якова Жарка зберігається в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка в Києві. Примітки
Вибрані твори
Джерела та література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
