Жайворонок рудохвостий

? Жайворонок рудохвостий
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Жайворонкові (Alaudidae) Рід: Пустельний жайворонок (Ammomanes) Вид: Жайворонок рудохвостий
Біноміальна назва
Ammomanes phoenicura (Franklin, 1831)
Ареал виду     Осіле проживання     Зимування
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Ammomanes phoenicurus Mirafra phoenicura
Посилання
Вікісховище: Ammomanes phoenicura Віківиди: Ammomanes phoenicura ITIS: 916561 МСОП: 22717247

Жайворонок рудохвостий[2] (Ammomanes phoenicura) — вид горобцеподібних птахів родини жайворонкових (Alaudidae). Мешкає на Індійському субконтиненті. Раніше вважався конспецифічним з вохристим жайворонком[3].

Опис

Рудохвостий жайворонок

Рудохвостий жайворонок

Довжина птаха становить 16 см, з яких від 5,7 до 6,4 см припадає на хвіст, вага 21-28,3 г. Довжина дзьоба становить 1,5-1,7 см. Виду не притаманний статевий диморфізм. Забарвлення переважно рудувато-сіре, на кінці хвоста широка чорна смуга. Очі карі, дзьоб рогово-коричневий, лапи коричневі.

Підвиди

Виділяють два підвиди:[4][5]

• A. p. phoenicura (Franklin, 1831) — північний схід Пакистану і центральна Індія;
• A. p. testacea Koelz, 1951 — Південна Індія.

Поширення і екологія

Рудовхості жайворонки мешкають на сході Пакистану та на більшій території Індії, трапляються в Непалі. Вони живуть на відкритих, кам'яеистих місцевостях, місцями порослих чагарниками, а також на полях. Живляться насінням і безхребетними. Сезон розмноження триває з лютого по травень. В кладці від 2 до 4 яєць[6][7].

Примітки

1. BirdLife International (2016). Ammomanes phoenicura. Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 4 березня 2022.
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Dickinson, E.C.; R.W.R.J. Dekker (2001). Systematic notes on Asian birds. 11. A preliminary review of the Alaudidae (PDF). Zool. Verh. Leiden. 335: 61—84. Архів оригіналу за 25 жовтня 2007.
4. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Nicators, reedling, larks. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 04 березня 2022.
5. Dickinson, E.C.; R.W.R.J. Dekker; S. Eck; S. Somadikarta (2001). Systematic notes on Asian birds. 12. Types of the Alaudidae (PDF). Zool. Verh. Leiden. 335: 85—126. Архів оригіналу (PDF) за 25 жовтня 2007.
6. Ogilvie-Grant, WR (1912). Catalogue of the collection of Birds's eggs in the British Museum. Volume 5. Taylor and Francis, London. с. 145.
7. Hume, AO (1890). Oates (ред.). The nests and eggs of Indian birds. Volume 2 (вид. 2nd). London: R H Proter. с. 240—242.

Джерела

• Rudolf Pätzold: Die Lerchen der Welt. Westarp Wissenschaften, Magdeburg 1994, ISBN 3-89432-422-8.
• Rudolf Pätzold: Kompendium der Lerchen. Alle Lerchen unserer Erde. Jan-Schimkat-Medienpublikation, Dresden 2003, ISBN 3-00-011219-7.