Жабче (Грубешівський повіт)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Жабче.
Село
Жабче
пол. Żabcze
Церква у Жабче
споруджена на межі XVII—XVIII ст.,
знищена у 1938 році.

Координати 50°32′32″ пн. ш. 24°00′28″ сх. д. / 50.5422° пн. ш. 24.0078° сх. д. / 50.5422; 24.0078

Країна Польща
Воєводство Люблінське воєводство
Повіт Грубешівський повіт
Гміна Долгобичів
Населення 224 особи (2011[1])
Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код (+48) 84
Поштовий індекс 22-540
Автомобільний код LHR
SIMC 0887138
GeoNames 754398
OSM r7111751  ·R
Жабче. Карта розташування: Польща
Жабче
Жабче
Жабче (Польща)
Жабче. Карта розташування: Люблінське воєводство
Жабче
Жабче
Жабче (Люблінське воєводство)
Мапа

Жабче (пол. Żabcze) — село в Польщі, у гміні Долобичів Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Населення — 224 особи (2011[1]).

Історія

1621 року вперше згадується православна церква в селі[2].

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі здебільшого проживали греко-католики, усе населення розмовляло українською мовою[3].

У 1921 році село входило до складу гміни Потуржин Томашівського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[4].

За офіційним переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 82 будинки та 527 мешканців, з них[4]:

  • 241 чоловік та 286 жінок;
  • 453 православні, 50 римо-католиків, 23 юдеї, 1 християнин інших конфесій;
  • 312 українців, 208 поляків, 7 євреїв.

20 квітня 1938 року польська влада в рамках великої акції руйнування українських храмів на Холмщині і Підляшші знищила місцеву православну церкву[2].

19 березня 1944 року польські шовіністи вбили в селі 23 українців[5]. У серпні 1944 року місцеві мешканці безуспішно зверталися до голови уряду УРСР Микити Хрущова з проханням включити село до складу УРСР, звернення підписала 281 особа[6]. Після Другої світової війни село опинилося у складі Польщі[7]. З 16 червня по 15 липня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила зі Жабчого на щойно приєднані до Польщі північно-західні терени 127 українців[7]. У селі залишилося 182 поляки[7].

У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.

Населення

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][8]:

Загалом Допрацездатний
вік 		Працездатний
вік 		Постпрацездатний
вік
Чоловіки 108 25 67 16
Жінки 116 15 61 40
Разом 224 40 128 56

Особистості

Народилися

Примітки

  1. ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. ↑ а б Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 140.
  3. ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 367. (рос. дореф.)
  4. ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 108. Архів оригіналу за 27 липня 2020. (пол.)
  5. ↑ Карта вбивств українців польськими партизанськими відділами на Холмщині (1942–1944 роки). Наше слово. 2 жовтня 2014. Процитовано 26 грудня 2022.
  6. ↑ Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. рр. Документи, матеріали, спогади. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. — Т. 1: 1939-1945 рр. — С. 280-281.
  7. ↑ а б в Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 422. (пол.)
  8. ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  9. ↑ Яценко Л. І. Курило Юрій Гаврилович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.