Еугеніуш Мольчик

Еугеніуш Мольчик
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народження1 жовтня 1925(1925-10-01) Редагувати інформацію у Вікіданих
Гостинь, Ґміна Ґостинь, Гостинський повіт, Великопольське воєводство, Республіка Польща
Смерть31 травня 2007(2007-05-31) Редагувати інформацію у Вікіданих (81 рік)
Варшава, Республіка Польща
ПохованняВійськові Повонзки Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Республіка Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяПольська об'єднана робітнича партія Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленСпілка борців за свободу і демократію Редагувати інформацію у Вікіданих
Званнягенерал броні Редагувати інформацію у Вікіданих
Війни / битвиДруга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Еугеніуш Мольчик у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Еугеніуш Лонгін Мольчик (пол. Eugeniusz Longin Molczyk; 1 жовтня 1925(1925жовтня01), Гостинь — 31 травня 2007, Варшава) — польський генерал, учасник Другої світової війни, у 1968—1971 роках — заступник начальника Генерального штабу Польської народної армії, у 1972—1986 роках — заступник міністра національної оборони ПНР. У 1972—1986 роках — заступник головнокомандувача Об'єднаними збройними силами держав Варшавського пакту. У 1981—1983 році — член Військової ради національного порятунку. Кандидат у члени ЦК ПОРП, активний учасник протистояння із профспілкою Солідарність. Відомий тісними зв'язками з СРСР і жорстким політичним курсом.

Учасник війни

Народився у родині унтерофіцера польської армії. У чотирнадцятирічному віці, після прихід до Польщі радянських військ, Еугеніуша Мольчика разом із сім'єю депортували до СРСР. Жив випадковими заробітками у Новосибірській області, потім переселився до Бійська, де влаштувався працювати бондарем. У 1943 році Еугеніуш Мольчик вступив у формоване на радянській території під контролем комуністичної ПРП Польську народну армію (ПНА)[1].

Закінчив курси молодших офіцерів при 3-й Померанській піхотній дивізії та танкове училище у Саратові. З грудня 1944 року служив у Судетській танковій бригаді ПНА, брав участь у боях з німцями, зокрема Баутцен-Вайсенберзькій операції[2].

Після закінчення війни в 1946—1951 роках навчався у Військовій академії бронетанкових та механізованих військ імені І. В. Сталіна. Згодом Мольчик характеризувався як носій прорадянської «берлінгівської традиції»[3].

Армійська кар'єра

Повернувшись до Польщі, Еугеніуш Мольчик командував 1-м Варшавським танковим полком. У 1952 році — начальник штабу 16-ї Кашубської бронетанкової дивізії в Ельблонзі. З 1953 до 1956 рік командував 20-ю механізованою дивізією у Щецинеку, 8-ою механізованою дивізією у Кошаліні, 1-м бронетанковим корпусом у Гданську. З 1956 до 1959 рік керував бронетанковим і загальновійськовим факультетами Академії Генштабу.

У 1959 році Еугеніуш Мольчик прийняв командування 16-ю Кашубською бронетанковою дивізією. Наступного року отримав звання генерала бригади. У 1962 році переведений з Ельблонгу до Вроцлава на посаду начальника штабу Сілезького військового округу.

У 1968 році Еугеніуш Мольчик у званні генерала дивізії отримав призначення заступником начальника Генерального штабу НВП Болеслава Хохи. З 1971 року — головний інспектор військового вишколу ПНА. У 1972 році Еугеніуш Мольчик призначений заступником міністра національної оборони ПНР[2] Войцеха Ярузельського. З 1974 року мав військове звання генерала броні.

У військовому командуванні ПНР Мольчика знали як «людину Москви»[4] — неухильний лобіст радянських військово-політичних установок. Він регулярно відвідував радянське посольство у Варшаві. З 1972 до 1985 рік обіймав посаду заступника головнокомандувачів Об'єднаними озброєними Варшавського пакту — маршалів СРСР Івана Якубовського та Віктора Куликова. Разом з генералом Тадеушем Тучапським Мольчик розглядався як командувач Польського фронту у разі збройного зіткнення у Європі між силами НАТО та ВП[3].

Генерал Мольчик отримав низку орденів і медалей ПНР, СРСР, НДР, ЧССР, УНР, НРБ, КНДР, СРВ, МНР, СФРЮ та Куби.

Політичний курс

Жорстка лінія

З 1947 року Еугеніуш Мольчик був членом урядущої компартії ПРП, з 1949 року — ПОРП, був делегатом VI, VII, VIII і IX партз'їздів. З 1971 до 1986 рік — кандидат у члени ЦК ПОРП. Генерал Мольчик був відомий як жорстко ідеологізований прихильник комуністичної політики. Цьому сприяли його давні тісні зв'язки з СРСР, а також з військовою спецслужбою, таємним співробітником якої Мольчик був з 1945 року.

У 1980—1981 роках генерал Мольчик виступав за військове придушення руху Солідарність[5]. Командування ПНА взагалі дотримувалося догматичної ідеологічної позиції (у цьому плані армія навіть ставилася за приклад громадянської міліції, де створювалася незалежна профспілка[6]). Але конфронтаційна лінія Мольчика вирізнялася і на цьому тлі. Його найближчими однодумцями були начальники Головного політуправління генерали Влодзимеж Савчук і Юзеф Барила[7].

Член WRON

13 грудня 1981 року у Польщі ввели воєнний стан. Влада перейшла до рук Військової ради національного порятунку (WRON) на чолі з першим секретарем ЦК ПОРП, головою Ради міністрів та міністром національної оборони ПНР генералом армії Войцехом Ярузельським. На день раніше генерал Еугеніуш Мольчик на нараді у генштабі дізнався від генерала Флоріана Сивицького про своє членство у WRON[8].

Еугеніуш Мольчик не належав до керівної трійки Войцеха Ярузельського, Чеслава Кіщака та Флоріана Сивицького, не входив до складу панівної «Директорії». Однак він вважався одним представником «першого ряду» WRON — поряд з генералом Тучапським, генералом Гупаловським, генералом Пйотровським, адміралом Янчишином. Поряд з генералом Барилою, був головним представником «партійного бетону» у WRON[9]. Мольчик координував функціонування армійської системи та зв'язок із радянськими військовими інстанціями. На Мольчику лежала частка відповідальності за репресії воєнного стану.

Поступове усунення

Після скасування воєнного стану у 1983 році генерал Мольчик ще два з половиною роки залишався заступником міністра оборони. На початку 1984 року командував навчаннями збройних сил ОВС Дружба-84. Однак із середини 1980-х, у міру того, як генерал Ярузельський переходив до курсу маневрування та реформ, Мольчик поступово втрачав колишній вплив. Під кінець його функції зводилися в основному до головування у міністерській раді з фізкультури, спорту та туризму.

У лютому 1986 року Еугеніуша Мольчиак зняли з усіх посад, у березні 1988 року відправлений на пенсію. Незабаром після цього почалася нова хвиля страйків і громадянської непокори, яка призвела до легалізації «Солідарності», Круглого столу, падіння влади ПОРП і перетворення ПНР на Третю Річ Посполиту. Жодної участі у цих подіях Мольчик не брав.

У відставці

Останні два десятиліття Еугеніуш Мольчик вів замкнутий спосіб життя. Про стан у країні не висловлювався. Відношення до бурхливих подій та кардинальних змін не висловлював, публічних заходів не відвідував[4]. Перебував у Клубі генералів Війська Польського[10].

У червні 1995 року Еугеніуш Мольчик давав свідчення комісії сейму. Він визнавав свою роль у WRON, не заперечував антиконституційність цього органу, але наполягав, що метою воєнного стану було запобігання радянській інтервенції до Польщі[8].

Помер Еугеніуш Мольчик у віці 81 року. Похований на цвинтарі Військові Повонзки.

Примітки

  1. ↑ Przemysław Gasztold. Towarzysze z betonu. Dogmatyzm w PZPR 1980—1990 / Instytut Pamięci Narodowej, Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu — Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu; Warszawa 2019.
  2. ↑ а б Dane osoby z katalogu kierowniczych stanowisk partyjnych i państwowych PRL. Eugeniusz Molczyk. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
  3. ↑ а б Generałowie spod czerwonej gwiazdy. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
  4. ↑ а б W CIENIU CZERWONEJ JARZĘBINY. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
  5. ↑ Jaruzelski: Nie chciał, ale musiał. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
  6. ↑ Как кололи польскую элиту. Архів оригіналу за 20 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
  7. ↑ Пан мент и гражданин. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
  8. ↑ а б Komisja Odpowiedzialności Konstytucyjnej /nr 35/. 1608/II. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.
  9. ↑ Leszkowicz, Tomasz (12 грудня 2021). Wojskowa Rada Ocalenia Narodowego: groźna junta czy śmieszna WRON-a?. Hrabia Tytus - Twój przewodnik po historii (pl-PL) . Процитовано 28 серпня 2023.
  10. ↑ Генералы карьерного клуба. Архів оригіналу за 29 липня 2021. Процитовано 29 липня 2021.

Посилання