|
Ендемічний висипний тиф
Ендемі́чний висипни́й тиф (англ. murine typhus, typhus fever due to Rickettsia typhi, flea-borne typhus), (син.: мишачий тиф, пацючий рикетсіоз, блошиний рикетсіоз, маньчжурський ендемічний тиф, корабельний тиф) — гостра трансмісивна зоонозна інфекційна хвороба з групи рикетсіозів, яку спричинює Rickettsia typhi / Rickettsia mooseri (Rickettsia typhi[en]). Збудника передають ектопаразити мишей і пацюків — блохи. Хвороба характеризується доброякісним циклічним перебігом із появою на шкірі розеольозно-папульозного висипу. Історичні відомостіЕндемічний висипний тиф довгий час змішували з епідемічним висипним тифом завдяки значній схожості їхньої клінічної картини. Уперше наявність хвороби, що нагадувала епідемічний висипний тиф, але перебігала по іншому, в тому числі, з меншою летальністю, запідозрив у Маньчжурії під час російсько-японської війни С. С. Боткін[2] разом із С. С. Зимницьким[3] Таким чином, вважається, що хворобу описали в Російській імперії (1906, 1910 рік) (так званий «маньчжурський висипний тиф») і в 1913 році в США. У 1926 році K. Максай детально вивчаючи захворюваність висипним тифом у південно-східних штатах США, зробив висновок, що існує інше, відмінне від епідемічного висипного тифу та хвороби Брілла—Цінссера захворювання не тільки за клінічними ознаками, але й за резервуаром інфекції − гризуни, її передачу здійснюють не людські воші, а паразити саме цих гризунів[4]. Ендемічний висипний тиф ґрунтовно дослідив Г. Музер, що виділив у 1928 році відповідну рикетсію з мезотелія оболонок яєчок морських свинок після зараження їх кров'ю хворого на ендемічний висипний тиф, встановив характерні її антигенні властивості та в експериментах на лабораторних тваринах відтворив захворювання[5]. Він остаточно встановив джерело інфекції (мишоподібні гризуни та пацюки) та виявив переносників хвороби (ектопаразити гризунів — блохи), що стало підставою для назви хвороби «пацючий тиф». Виділеним у 1931 році рикетсіям дали видову назву на честь автора, що їх описав — Rickettsia mooseri. Однак у сучасній літературі часто зустрічається й назва R. typhi. АктуальністьЕндемічний висипний тиф у XXI столітті спостерігають майже на всіх материках і він трапляється, як правило, в портових містах, що зумовлено значною поширеністю там пацюків і мишей. Основними ендемічними районами хвороби є узбережжя (особливо Атлантичне) Північної та Південної Америки, Південно-Східної Азії, Австралії, Індії. У Європі хворобу реєструють як завізну в басейнах Середземного, Чорного та Каспійського моря з утворенням вторинних ендемічних осередків, які є й в Україні. Іноді відзначають осередки в глибині материків, як, наприклад, в Африці, яка, скоріше за все, є батьківщиною ендемічного висипного тифу, в Мексиці й США у зв'язку з розвитком плодово-ягідних і тваринницьких господарств й заселенням їх гризунами. Як правило, через загальну легкість клінічного перебігу, хворобу дуже часто не розпізнають, а фіксують у медичній документації під багатьма іншими діагнозами[6]. Етіологія
Збудник хвороби — рикетсія Rickettsia mooseri / typhi. За морфологічними, біологічними, генетичними, антигенними та імунологічними властивостям рикетсії Музера близькі до Rickettsia prowasekii (збудника епідемічного висипного тифу), однак не ідентичні ним. За зовнішнім виглядом рикетсії Музера мало чим відрізняються від Rickettsia prowazekii, однак вони в 3 рази дрібніші, менш поліморфні, рідше утворюють великі паличкоподібні та ниткоподібні форми, що характерні для Rickettsia prowazekii. Умови культивування, фарбування, фізико-хімічні властивості такі ж, як і в інших рикетсій. У рикетсій Музера, як і в рикетсій Провасека, є два антигени:
На даний час рикетсії Музера успішно вирощуються в жовтковій оболонці курячих ембріонів і в легенях білих мишей. Рикетсії Музера, як й інші рикетсії, малостійкі в зовнішньому середовищі, але більш стійкі, ніж рикетсії Провасека. У висушеному стані та при низьких температурах вони здатні зберігатися тривалий час. Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Rickettsiaceae. Епідеміологічні особливостіДжерело інфекції та резервуар Ендемічний висипний тиф є зоонозною інфекцією, поширеною серед гризунів — сірих та чорних пацюків (Rattus norvegicus й Rattus rattus), європейських та американських підвидів хатніх мишей, які є резервуаром збудника хвороби в природі.  Сприйнятливими до цієї інфекції можуть бути й інші гризуни (полівки, піщанки, бабаки тощо), а від гризунів безпосередньо через їхніх ектопаразитів можливе й зараження домашніх котів[7]. У гризунів інфекція може тривати довго й безсимптомно. Гризуни заражаються контактним шляхом, при поїданні їжі, забрудненої екскрементами хворих тварин, через інфікованих ектопаразитів — пацючих (Xenopsylla cheopis), мишачих, а й іноді котячих бліх (Ctenocephalides felis), які на людину у звичайних умовах не нападають, а також й певних видів гамазових кліщів, у яких інфекція може передаватися трансоваріально[8].  Механізм і фактори передачіЗараження людей відбувається трансмісивним механізмом при попаданні рикетсій з висохлих фекалій ектопаразитів на слизові оболонки очей, ротової порожнини[9], верхніх дихальних шляхів, на пошкоджену шкіру. Зрідка відбувається зараження людей через укуси гамазових кліщів. Сприйнятливий контингент та імунітетУ людей ендемічний висипний тиф зустрічається, як правило, у вигляді спорадичної захворюваності протягом всього року з максимумом у літньо-осінній період, що зумовлено найвищою активністю гризунів та ектопаразитів у цей сезон року. Хворобу реєструють переважно серед осіб, що контактують з гризунами — працівників харчових підприємств, продавців продуктових магазинів, складів, мешканців будинків, що заселені гризунами тощо. Під час сезону полювання реєструють випадки захворювання серед мисливців. Від людини до людини зазвичай хвороба не передається, однак в умовах значної завошивленості населення інколи можлива передача збудника ендемічного висипного тифу через людську платтяну вошу, з виникненням в результаті цього спалахів, подібно до епідемічного висипного тифу, як це мало місце в Мексиці[10], Китаї[11] та Африці[12]. Після перенесеного захворювання формується стійкий антитоксичний та антибактеріальний імунітет, повторні захворювання та рецидиви не реєструють. У ході інфекційного процесу можливе формування нестійкого ненапруженого перехресного імунітету між рикетсією Музера та Провасека, чого не буває після вакцинації. ПатогенезПатогенез ендемічного та епідемічного висипного тифу принципово не відрізняється, що зумовлено спільністю біологічних властивостей рикетсій Музера і Провасека[13]. Основні відмінності та причини доброякісного, більш легкого перебігу ендемічного висипного тифу полягають у наступному:
Вплив на організм людини і, зокрема, на її судини при ендемічному висипному тифі здійснюють:
Клінічні ознакиЗгідно з МКХ 10-го перегляду розрізняють «Тиф, який спричинює Rickettsia typhi» (А75.2). Інкубаційний період триває від 5 до 15 днів. У більшості випадків хвороба починається гостро з гарячки, яка протягом 1-2 днів досягає 39-40ºС і супроводжується інтоксикаційними проявами, ознобом, наростаючою слабкістю, рідко — нудотою, блюванням. Збільшується печінка. У подальшому всі ці симптоми стають більш вираженими, і хвороба перебігає по типу епідемічного висипного тифу, проте, в цілому, легше. Тривалість гарячки, як правило, коливається в межах 7-15 днів, частіше 10-13 днів. На 3-9-й день хвороби в половини хворих з'являється рясний висип, що має такі особливості:
Менш виражені, ніж при епідемічному висипному тифі, й зміни з боку ЦНС[14]. Тим не менше головний біль зустрічається майже в усіх хворих, дифузного характеру, нерідко сильний, супроводжує, як правило, весь перебіг хвороби й припиняється лише за кілька днів до нормалізації температури тіла. Безсоння та збудження настільки рідкісні, що можуть вважатися нехарактерними для цієї хвороби. Тяжко хвороба перебігає лише в осіб похилого віку.  УскладненняУ зв'язку із застосуванням для лікування антибіотиків ускладнення зустрічаються зрідка, а летальні випадки не відмічають взагалі. Серед ускладнень можливі тромбофлебіти нижніх кінцівок, синусити, гострий середній отит, рідше пневмонії, яких спричиняє приєднання вторинної мікрофлори. ДіагностикаДіагностику ендемічного висипного тифу ґрунтують на виявленні комплексу епідеміологічних та клінічних симптомів, а вирішальним у постановці діагнозу є серологічні дослідження в динаміці. Епідеміологічні чинники діагнозуСлід враховувати такі дані епідеміологічного анамнезу:
Клінічна діагностикаКритерії діагностики:
У більшості загально-лабораторних показниках зміни мінімальні й нехарактерні, але дуже часто відбувається помірне підвищення активності аспартатамінотрансферази, менше — аланінамінотрансферази, лактатдегідрогенази, лужної фосфатази. Специфічна діагностикаҐрунтується в основному на серологічних реакціях із діагностикумами з рикетсій Музера. Використовують:
Лікування
При ендемічному висипному тифі використовують такі ж самі принципи та методи лікування, як і при лікуванні хворих на епідемічний висипний тиф. Доцільність госпіталізації визначають індивідуально, оскільки хвороба перебігає переважно в легкій та середньотяжкій формах, а хворі не являють собою небезпеку для оточуючих. Наявність педикульозу є абсолютним показанням для госпіталізації хворих. Після ретельної санітарної обробки хворий може перебувати в загальній палаті. Режим залежить від тяжкості стану хворого. Етіологічне лікування проводять так саме, як й при епідемічному висипному тифі: доксицикліном або левоміцетином до 3-го дня нормальної температури тіла. Є спостереження, які свідчать про можливість застосування ципрофлоксацину в загальнотерапевтичних дозах[17]. Через значущість алергічного компоненту при ендемічного висипному тифі хворі мають обов'язково отримувати сучасні антиалергійні лікарські засоби. При тяжкому перебігу проводять інтенсивну терапію. ПрофілактикаОсновою профілактики є системне знищення гризунів (дератизація), особливо в портових містах, а також попередження завезення їх із прибуваючими суднами. При значній чисельності пацюків необхідно забезпечити непроникнення їх у приміщення (особливо продуктових складів і магазинів) для уникнення забруднення продуктів харчування екскрементами інфікованих тварин. Важливе значення має своєчасне виявлення осередку пацючого рикетсіозу з подальшою обов'язковою дератизацією та дезінсекцією. За відсутності переносників хворий на ендемічний висипний тиф небезпеки для оточуючих не становить. Вакцинацію проти ендемічного висипного тифу не застосовують. Див. такожПримітки
Джерела
Додаткова література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
