|
Еме де Рівері
Еме дю Бюк де Рівері (фр. Aimée Du Buc de Rivéry; нар. 4 грудня 1776, Ла Робер, Мартиніка[4] — дата смерті невідома) — дочка французького плантатора з Мартиніки, далека родичка Жозефіни де Богарне. ЖиттєписБатьком Еме був Анрі-Жакоб дю Бюк де Рівері (1748—1808), член Директорії колоніальної асамблеї Мартиніки; матір'ю — Марія-Анна д'Арбуссе-Бофон (фр. d'Arbousset-Beaufond, 1739—1811). 1785 року у віці 9 років Еме вступила на виховання в один з монастирів сестер-візитанток у Нанті. Влітку 1788 року Еме покинула Францію на кораблі, який безслідно зник у морі. Існує легенда, що Еме захопили пірати, продали її в гарем османського султана Абдул-Гаміда I і вона стала матір'ю султана Махмуда II. Вперше цю версію висловив 1923 року Б. Мортон, який у книзі «Прихована імператриця» ототожнив Еме дю Бюк із Накшиділь Султан[5], сьомою дружиною султана Абдул-Гаміда I[6]. Однак відомо, що Накшиділь народилася 1766 року[7] і була на десять років старшою від Еме. Накшиділь потрапила до Стамбула в ранньому дитинстві і її виховувала в одному з палаців султанської сім'ї[8] Есма-султан[en], сестра Абдул-Гаміда I[9]. Крім того, всі троє дітей Накшиділь — Мурад (1783[6]—1784[9]/1785[6]), Махмуд (1785[10]—1839) і Саліха (1786—1787[7]) — народилися за кілька років до того, як корабель з Еме пропав у морі. Легенді про «кузину» імператриці Жозефіну де Богарне, яка стала «царицею Сходу» на зразок Роксолани, присвячено декілька історичних романів (наприклад, «Маріанна у вогняному вінку» Жульєтти Бенцоні[11]). Еме часто показують як французьку патріотку і католичку, яка заради високих ідеалів заточила себе в гаремі. Принц Михайло Грецький[ru] (онук Георга I) видав 1983 року роман «Султана», який кілька років по тому екранізовано під назвою «Сила пристрасті[ru]». Див. такожПримітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
