Драченко Петро Герасимович

Драченко Петро Герасимович
Народження30 березня (12 квітня) 1913
Уральська область, Російська імперія
Смерть24 липня 1996(1996-07-24) (83 роки)
 Київ, Україна
Країна Російська імперія
 СРСР
 Україна
Жанржанрове малярство, історичний живопис, пейзаж, натюрморт і портрет
НавчанняОдеське художнє училище (1934) і Київський державний художній інститут (1940)
Діяльністьхудожник, педагог
ВчительВолокидін Павло Гаврилович і Шовкуненко Олексій Олексійович
Відомі учніВасецький Григорій Степанович, Польовий Геннадій Петрович, Зарецький Віктор Іванович, Куткін Володимир Сергійович, Лопухова Надія Йосипівна, Шаталін Віктор Васильович і Якутович Георгій В'ячеславович
ПрацівникРеспубліканська художня школа імені Тараса Шевченка
ЧленСпілка радянських художників України
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Драченко.

Петро Герасимович Драче́нко (нар. 12 квітня 1913, Алексєєвка — пом. 24 липня 1996, Київ) — український живописець і педагог; член Спілки радянських художників України з 1940 року.

Біографія

Народився 30 березня [12 квітня] 1913(19130412) року в селі Алексєєвці Уральської області Російської імперії (нині Західноказахстанська область Казахстану[1]) у багатодітній селянській сім'ї. Його батьки були переселенцями з Одещини, які приїхали освоювати нові землі. 1919 року помер його батько, а 1922 року мати, після чого він повернувся до Одеси. Після закінчення художньої профшколи, упродовж 1930—1934 років навчався на мальовничому факультеті Одеського художнього інституту[2], був учнем Павла Волокидіна. У 1934—1940 роках продовжив навчання у Київському художньому інституті. Дипломна робота — картина «Любов» (керівник Олексій Шовкуненко).

Брав участь у німецько-радянській війні. Служив червоноармійцем у стрілецьких військах[1]. У жовтні 1941 року отримав поранення і потрапив у ворожий полон, в якому зокрема ремонтував шляхи у Прибалтиці. З 1944 року перебував у концтаборі у німецькому місті Вупперталі. Восени 1945 року був звільнений американцями, і йому було дозволено повернутися додому. Дізнавшись, що потрапить у радянський концтабір, зважився на втечу. Після самочинного прибуття до Києва йому чотири роки не видавали паспорт, не дозволяли виїжджати з міста. За підтримки Комітету у справах мистецтв влаштувався викладачем живопису у Київську середню художню школу, в якій працював протягом 1946—1949 років. Серед учнів: Васецький Григорій Степанович, Польовий Геннадій Петрович, Зарецький Віктор Іванович, Куткін Володимир Сергійович, Лопухова Надія Йосипівна, Шаталін Віктор Васильович, Якутович Георгій В'ячеславович.

З 1950 року працював на Київському художньому комбінаті. 6 квітня 1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня[1]. Жив у Києві в будинку на вулиці Шолом-Алейхема, № 6, квартира № 152. Помер у Києві 24 липня 1996 року.

Творчість

Працював у галузі станкового живопису. Володів безліччю технік: олійний живопис, акварель, пастель, олівець[2]. Автор пейзажів, портретів, натюрмортів, історичних і тематичних полотен. Серед робіт:

портрети
  • «Класичний портрет натурщиці» (1948);
  • дружини (1952, 1965);
  • маршала Івана Конєва (1952);
  • Іллі Шифмана (1957);
  • «Українська дівчина» (1958);
  • «Мій синок» (1960);
  • «Незнайомка» (1963);
  • Б. Ладиженського (1970);
  • «Мої знайомі» (1970);
пейзажі
  • «Озеро» (1938);
  • «Старий будинок» (1938);
  • «Осінь» (1947);
  • «Відлига» (1950);
  • «Березень» (1955);
  • «Весна» (1956);
  • «Берези» (1956);
  • «Березовий ліс» (1957);
  • «Багряний захід» (1957);
  • «Київ. Пуща-Водиця» (1957);
  • «У парку Тараса Шевченка» (1958);
  • «Київ. Седнів» (1958);
  • «Зимовий етюд» (1959);
  • «Квітень» (1959);
  • «Випав сніг» (1960);
  • «Осінні перламутри» (1978);
  • «Льодохід» (1983);
  • «Осінь у парку» (1984);
  • «Озимина» (1985);
  • «Київ. Русанівські сади» (1986);
  • «Лісовий пейзаж» (1986);
  • «Багряний захід» (1986);
  • «Захід у Пущі-Водиці» (1986);
  • «Повінь» (1986);
  • «Протока» (1987);
  • «Заводь» (1987);
  • «Біля причалу» (1988);
  • «Лісова галявина» (1988);
  • «Сонячний промінь» (1988);
  • «Осінь» (1988);
натюрморти
  • «Троянди» (1950);
  • «Натюрморт із чорною стрічкою» (1952);
  • «Піони» (1957);
тематичні полотна
  • «Запорозька Січ» (1939);
  • «Любов» (1940);
  • «Повернення з роботи» (1940);
  • «Колгоспне весілля» (1947);
  • «Голова Верховної Ради УРСР Михайло Гречуха вручає орден Героя Соціалістичної Праці Олені Хобті» (1949);
  • «Юність» (1957);
  • «Київ. Хрещатик у дні Всесвітнього конгресу молоді» (1960);
  • «Штурм Перекопу» (1963);
  • «Повстання селян у селі Безуглівці у 1861 році. Чернігів» (1964);
  • «З нагоди урожаю» (1967);
  • «Табун у горах» (1970).

Брав участь у республіканських виставках з 1947 року, всесоюзних — з 1939 року, зокрема:

  • всесоюзній виставці молодих художників присвяченій 20-річчю ВЛКСМ (1939, Москва);
  • 2-й виставці дипломних робіт художників вишів 1940 року (1941, Москва);
  • 9-й українській художній виставці 1917—1947 (1948, Київ);
  • ювілейній художній виставці УРСР (1957, Київ);
  • художній виставці «Радянська Україна» (1960, Київ).

У 2003 році, за сприяння вдови художника та Київськохї організації Національної спілки художників України, в Києві відбулася посмертна виставка художника[2].

Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України у Києві, Чернігівському, Одеському, Сумському, Лебединському художніх музеях, а також приватних збірках в Україні та за її межами[2].

Примітки

  1. ↑ а б в Драченко Петр Герасимович / Память народа.(рос.)
  2. ↑ а б в г Драченко Петр Герасимович / Арт-галерея Nostalgie. (рос.)

Література