Долгоруков Микола Андрійович
Долгоруков Микола Андрійович (1792–23(11).04.1847) — військовик, дипломат, державний діяч, князь. З Рюриковичів. БіографіяЗ 1806 зарахований на службу до архіву Колегії закордонних справ, 1810 став камер-юнкером. На Війні 1812 вступив до ополчення, перебував у російській армії під час пізніших антинаполеонівських кампаній, з 1813 — офіцер Ізюмського гусарського полку, потім — лейб-гвардії Гусарського полку, став ад'ютантом П.Вітгенштейна. Від 1816 — флігель-ад'ютант імператора Олександра I. Учасник російсько-перської війни 1826–28 і російсько-турецької війни 1828—1829. Імператором Миколою I 1828 номінований генерал-майором почту його величності. 1829 за спеціальним відрядженням заступив убитого О.Грибоєдова на посаді російського посланника в Тегерані (Персія, нині Іран), після чого удостоєний звання генерал-ад'ютанта і чину генерал-лейтенанта. На початку 1830-х рр. — мінський тимчасовий військовий губернатор, віленський та гродненський військовий губернатор, віленський військовий губернатор (із керуванням і цивільними справами губернії) і гродненський та білостоцький генерал-губернатор. Від 1834 — гродненський, білостоцький та мінський генерал-губернатор, водночас віленський військовий губернатор. 1840 обійняв посаду харківського, полтавського і чернігівського генерал-губернатора, дістав підвищення в ранзі до генерала від кавалерії. Від 1846 додатково виконував обов'язки куратора Харківського учбового округу. Ініціював створення Харківського доброчинного товариства. Кавалер орденів св. князя Олександра Невського, Білого Орла, св. Анни 1-го та 2-го ст., св. Володимира 3-го і 4-го класів, св. Георгія 4-го класу, низки іноземних орденів. Нагороджений золотою шаблею за хоробрість (1814). Привласнив велику суму казенних грошей. Перед смертю зізнався царю про розтрату. Помер у м. Харків. Похований у харківському Успенському соборі. Джерела та література
|
Portal di Ensiklopedia Dunia