|
Династія Чен
Дина́стія Чен (інші назви Чен-Хань, Рання Шу, спрощ.: 成汉; кит. трад.: 成漢; піньїнь: Chénghàn) — династія періоду шістнадцяти варварських держав, що правила частиною північного Китаю після падіння династії Західна Цзінь у 304 році до свого повалення у 347 році державою Східна Цзінь. Ця династія керувалася імператорами з роду Лі, першим з яких був Лі Те. ІсторіяЗасновниками були вожді племені цзун, родичів тибетського племені ді. Китайці називали їх ба або ба-шу. Цзуни прийшли до Китаю за часів династії Хань. В їх обов'язок входив захист країни із південного заходу. Зрештою вони поселилися на території сучасної провінції Ганьсу. Надалі вірно служили імператорам з династії Хань, володарям Вей та Цзінь. Втім послаблення останнього у 290-х роках, а також сильний голод спричинив до мігрування цзунів на чолі із вождем Лі Те на північ імперії. Зрештою у 303 році він оголосив про створення незалежної держави Чен. Проте справжнім засновником держави став Лі Сюн, який протягом 30 років успішно відбив атаки інших північних держав й оголосив себе імператором. У державних паперах загалом використовувалася китайська мова. Сам Лі Сюн всіляко намагався довести спорідненість з китайським впливовим родом Лі. Перед смертю він допустив помилку, передавши владу братові, а не синові. Це призвело до конфлікту, що значно послабило державу Чен. У 338 році її було перейменовано на Хань. Втім у 347 році послаблену Чен-Хань захопили війська Східної Цзінь. Імператори
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
