Джулін Зірат

Джулін Зірат
Народилася	1961  Мілвокі, Вісконсин, США
Країна	Швеція
Діяльність	біолог, фізіологиня
Alma mater	Ball State University^d Каролінський Інститут
Заклад	Каролінський Інститут[1] Копенгагенський університет[2]
Членство	Шведська королівська академія наук Європейська академія[3]
Нагороди	Minkowski Prize^d (2001)
Особ. сторінка	curis.ku.dk/portal/en/persons/juleen-r-zierath(f958ae7e-b12f-45b5-a44f-a11975cf1bbf).html
Джулін Зірат у Вікісховищі

Джулін Зірат (англ. Juleen Rae Zierath) — шведсько-американський біолог. Її дослідження фокусуються на клітинних механізмах, що відповідають за розвиток резистентності до інсуліну при діабеті II типу.[4][5] Її інші сфери досліджень розглядають вплив фізичних вправ на метаболізм глюкози скелетних м'язів і експресію генів.[6][7][8]

Раннє життя та освіта

Зірат народилась 1961 року у Мілвокі, штат Вісконсін, США. Вона отримала ступінь бакалавра середньої освіти та ділового адміністрування в Університеті Вісконсин-Медісон 1984 р. Магістерське звання з фізіології вправ вона отримала у Балльському університеті штату 1986 р. Потім вона отримала ступінь доктора фізіології в Каролінському інституті та захистила дисертацію 1995 р. Відразу після цього вона почала дослідження у Гарвардській медичній школі.

Кар'єра

У 1998 році Зірат отримала посаду доцента кафедри фізіології Каролінського інституту.[9]

У 2002—2008 рр. вона була головою Координаційного комітету Мережі обміну речовин та ендокринології Каролінського інституту, Стокгольм, Швеція.

У 2006 році вона стала членом Науково-консультативної ради «Keystone Organization / Symposium», а також приєдналася до Нобелівської асамблеї Каролінського інституту.

У 2010 році вона була призначена професором інтегративної фізіології, науковим директором відділу інтегративної фізіології Центру досліджень базового метаболізму Фонду Ново Нордіск, Копенгагенський університет.

Зірат є членом Нобелівського комітету з 2011 року (після того як вона була членом-ад'юнктом у 2008—2010 роках) та його головою з 2013 по 2015 рік.

Інша діяльність, в якій вона бере участь, включають посаду директора програми стратегічних досліджень з діабету в Каролінському інституті, головного редактора «Diabetologia», голови ради директорів «Keystone Organization / Symposium» і президента Європейської асоціації з вивчення діабету.

Зірат опублікувала понад 200 оригінальних наукових робіт і оглядових статей, а її роботи були опубліковані в наукових журналах, включаючи журнал Nature.[10] Її дослідження дали перші докази фізіологічної регуляції сигнальних шляхів інсуліну і виявили, що ключові кроки на цьому шляху послаблені у пацієнтів з діабетом. Інше дослідження показало, що вправи можуть змінити спосіб експресії генів у м'язових клітинах.[11]

Примітки

1. Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
   d:Track:Q123508386
2. https://orcid.org/0000-0001-6891-7497
3. https://www.ae-info.org/ae/User/Zierath_Juleen
4. Applied Physiology, Nutrition, and Metabolism. National Research Council of Canada. 2009. с. 88. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 16 березня 2019.
5. «Зв'язок печінка-діабет студента-докторанта привертає міжнародну увагу» [Архівовано 16 березня 2017 у Wayback Machine.]. Університет Квінсленду.
6. Juleen R. Zierath, KI's Professors and their Research. 16 травня 2011. Архів оригіналу за 22 грудня 2013. Процитовано 3 грудня 2013.
7. Scientific Director Juleen R. Zierath. Архів оригіналу за 1 вересня 2014. Процитовано 3 грудня 2013.
8. Linda L. McCabe; Edward R. B. McCabe (2008). DNA: Promise and Peril. University of California Press. с. 42–. ISBN 978-0-520-93393-4.
9. New Scientist. Т. 203. New Science Publications. 2009. с. 16. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 16 березня 2019.
10. «Похід в спортзал змінює ДНК» [Архівовано 4 серпня 2017 у Wayback Machine.]. Nature, Рут Вільямс, 06 березня 2012 року
11. «Як вправа може змінити вашу ДНК» [Архівовано 11 серпня 2018 у Wayback Machine.] . Журнал Time. Аліса Парк 07 березня 2012 року

Посилання

• Juleen Zierath - short curriculum vitae. Архів оригіналу за 12 жовтня 2018. Процитовано 16 березня 2019.
• Google Scholar report