|
Джон Ло
Джон Ло (англ. John Law of Lauriston; 21 квітня 1671, Единбург — 21 березня 1729, Венеція) — шотландський фінансист, засновник Banque générale і творець так званої «системи Ло». Народжений в сім'ї ювеліра, Джон Ло з юності вів широкий спосіб життя. Цей спосіб життя вимагав грошей, а грошей завжди не вистачало. Джон Ло був молодий і красивий (навіть заробив прізвисько Beau Law), був бретером і гультіпакою, примудрився потрапити у в'язницю і втекти з неї. Джон Ло був романтиком і знайшов романтику в банківській справі. І він випередив у розумінні суті банківської справи свій час на століття: лише у 1971 р. світ остаточно перейде до системи фіатних грошей, не забезпечених золотом, що занурить його у епоху постійної інфляції. Для виходу Шотландії з економічної кризи Джон Ло запропонував реформу системи грошового обігу. Проєкт Ло був викладений у книзі, яка вийшла в 1705 році в Единбурзі і названа їм «Гроші і торгівля, розглянуті у зв'язку з пропозицією про забезпечення нації грошима». Ло стверджував, що джерелом економічного процвітання є достаток грошей у країні. Гроші повинні бути не металевими, а кредитними, створюватися банком відповідно до потреб господарства, інакше кажучи, паперовими: «Використання банків — найкращий спосіб, який дотепер застосовувався для збільшення кількості грошей». Система ЛоСистема Ло доповнювалася ще двома принципами, значення яких важко переоцінити.
Кредит відіграє найважливішу роль у розвитку капіталістичного виробництва, і Ло був одним з перших, хто побачив це. Але у такому принципі закладена небезпека для стійкості банківської системи. Банки схильні «зариватися», розширяти свої позики заради прибутків. Звідси й можливість їх краху, який може мати для економіки дуже важкі наслідки. Інша небезпека, або, скоріше, інший аспект цієї небезпеки, — експлуатація надзвичайних можливостей банків державою. Що станеться, якщо банку доведеться розширювати випуск своїх банкнот не для задоволення дійсних потреб господарства, а просто для покриття дефіциту у державному бюджеті? Слово «інфляція» ще не було винайдено, але саме вона загрожувала й банку, і країні, у якій він би діяв. Джон Ло в Парижі Джон Ло, не зумівши знайти умови для реалізації свого блискучого проєкту в Англії, Шотландії, Савойї і Лігурії, з'явився, зрештою, у Парижі. Після смерті Людовика XIV Франція була напередодні фінансового банкрутства. Король-сонце залишив грандіозний борг, розвалену переслідуваннями гугенотів економіку, занедбані фінанси. Все це отримав у спадок його племінник — регент Філіп Орлеанський. Новому регенту потрібні були гроші. Ло довелося відмовитися від ідеї державного банку й погодитися на приватний акціонерний банк. Втім, це був лише обхідний маневр: із самого початку банк був тісно пов'язаний з державою. Заснований у травні 1716 року Загальний банк у перші два роки своєї діяльності мав приголомшливий успіх. Наприкінці 1717 року була створена «Західна компанія», яка отримала монополію на торгівлю з французькими колоніями в Новому Світі. Оскільки більшість цих володінь були розташовані в долині річки Міссісіпі, між собою французи іменували «міссісіпською». Її акції були повністю оплачені державними облігаціями. В 1719 році «Західній компанії» були інші торговельні компанії на кшталт Ост-Індської, а сама вона стала іменуватися «Компанією Індій». ЇЇ акції продавалися вони лише за дзвінку монету, натомість для купівлі цінних паперів кожної наступної серії треба було пред'явити акції попереднього випуску[9]. Банку, за думкою Ло, належало забезпечувати пропозицію грошей і підтримувати низький рівень відсотка за позиками, що мало стимулювати господарську активність. Що стосується компанії, то хоч вона формально і створювалася для підтримки колоній, але свої права і привілеї отримала під зобов'язання з управління державним боргом. Фактично Компанія ставала посередником між скарбницею і її кредиторами, запропонувавши останнім конвертувати цінні папери в акції компанії. Система Ло запрацювала — кредит став дешевим. Промисловість і торгівля прийшли в рух, скарбниця звільнилася від основної частини державного боргу. Однак ефект виявився недовгим. Крах системи Джона Ло і подальший розвитокЧисленні вороги й недоброзичливці й просто далекоглядні спекулянти поспішали позбутися і від акцій, і від банкнот. Ло відповів на це підтримкою твердого курсу акцій і обмеженням розміну банкнот на метал. Однак через те, що для підтримки акцій були потрібні гроші, Ло друкував їх дедалі більше й більше. Численні розпорядження, які він видавав у ці місяці, вказують на ознаки розгубленості. Ло опинився в безвиході, система гинула. До осені 1720 року банкноти, що перетворилися в інфляційні паперові гроші, коштували не більше чверті своєї загальної вартості у сріблі. Ціни всіх товарів істотно зросли. У Парижі бракувало продовольства, посилювалося народне обурення. З листопада банкноти перестали бути законним платіжним засобом. Почалася ліквідація системи. На цих останніх рубежах Ло продовжував вести завзяту боротьбу. У липні він ледь урятувався від розлюченої юрби, що вимагала обміну знецінених папірців на повноцінні гроші, й з труднощами знайшов порятунок у палаці регента. У середині грудня 1720 року Джон Ло із сином, залишивши у Парижі дружину, доньку й брата, таємно виїхав у Брюссель. Усе його майно було незабаром конфісковане й використане для задоволення вимог кредиторів. Але ідеї Джона Ло не загинули. З розвитком великих акціонерних товариств, що захопили панівні позиції в цілих галузях промисловості, із зростанням гігантських банків і їх злиттям із промисловими монополіями на межі XIX і XX століть утворився фінансовий капітал. Див. такожПримітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
