Народився в місті Феррара. Походить з родини маловідомого провінційного художника. Був восьмою дитиною в родині, де було тринадцять дітей. Перші художні навички отримав в майстерні батька. З 1858 року почав відвідувати курси живопису у художника Єроніма Доменікіні (1813—1891). Доменікіні брав також замовлення на декоративні стінописи і разом із власним батьком був автором декорації місцевого театра.
Серед перших творів молодого початківця — «Подвір'я родинного будинку», «Автопортрет у шістнадцять років», «Портрет брата Франческо», «Марі Анджеліна», «Вітторе Карлетті».
Флорентійський період
У 1862 році перебрався у Флоренцію заради отримання художньої освіти (керівник — Стівен Уззі, 1822—1901). Вивчав в столиці Тоскани тогочасний реалістичний живопис групи Мак'яйолі. Їх впливи відчутні в пейзажах Больдіні, адже пейзажний жанр переживав справжній, могутній розквіт в XIX столітті. Набула поширення і швидка, ескізна манера живопису, що так протистояла заглаженій і помертвілій манері академізму. Больдіні узяв від академізму високі технічні навички, віртуозне виконання і цікавість до салонного мистецтва, одним зі стовпів якого він і стане сам. Мав великий фінансовий успіх.
Портретист
Джованні Больдіні не став ані пейзажистом, ані прихильником побутового жанру, з якого починав. А після праці в Лондоні, де отримав гучний успіх як портретист, перейшов до створення замовних портретів.
З 1872 року Больдіні перебрався в Париж. Відкрив власну майстерню на авеню Frochol, а згодом перебрався в нову на площі Пігаль. На нього звернув увагу відомий маршан Адольф Гупіль, котрому він постачав власні картини побутового жанру. Джованні Больдіні стає модним і фінансово успішним художником, як і модні в Парижі митці — Маріано Фортуні, Ернест Мейсоньє, Джузеппе де Ніттіс, Джузеппе Паліцці.
Серед його паризьких знайомих і приятелів — син банкіра, аристократ і художник-імпресіоніст Едгар Дега, Едуар Мане, Альфред Сіслей. Але французький імпресіонізм не позначився на художній манері Джованні Болдіні, який в творах ближче до стилістики Джона Сарджента чи Поля Елльо.
Про італійця, що мав успіх в Парижі, не забули і в Римі. Саме йому доручили бути патроном італійського сектора на Всесвітній виставці в Парижі у 1889 року.