|
Джим Бакстер
Джеймс Керран Бакстер (англ. James Curran Baxter; 29 вересня 1939 — 14 квітня 2001), більш відомий як Джим Бакстер (англ. Jim Baxter) — шотландський футболіст, який виступав на позиції лівого півзахисника. Народився, вчився і розпочав свою спортивну діяльність у Файфі. Пік його кар'єри припав на початок 1960-х років, коли він виступав у складі «Рейнджерс», вигравши разом з клубом десять трофеїв у період між 1960 і 1965 роками. Вболівальники дали Бакстеру прізвисько «Slim Jim» (Худий Джим) за відповідну статуру. Однак, під час реабілітаційного періоду після травми він пристрастився до алкоголю і змушений був покинути клуб у грудні 1964 року. Під час літнього трансферного вікна 1965 року підписав контракт з «Сандерлендом». За два з половиною роки в «Сандерленді» він зіграв 98 матчів і забив 12 голів, ставши відомим завдяки своїй звичці напиватися вночі перед матчем, а потім добре грати наступного дня. Наприкінці 1967 року «Сандерленд» продав його в «Ноттінгем Форест», який, у свою чергу, 1969 року віддав його за символічну плату в «Рейнджерс», після 48 ігор за клуб. Зігравши ще один сезон за «Рейнджерс», Бакстер пішов з футболу в 1970 році, коли йому було 31 рік. Від 1961 до 1967 року він був одним з провідних гравців шотландської збірної, яка демонструвала досить стабільні результати. Вона програла лише один раз в Англії, 1965 року, невдовзі після того, як Бакстер оговтався від перелому ноги. На думку Бакстера, його найкращим міжнародним матчем була гра з Англією 1963 року, яка закінчилася перемогою з рахунком 2:1, він забив обидва голи після того, як збірна Шотландії залишилася вдесятьох. У розквіті сил Бакстер був відомий через свою здатність підняти бойовий дух команди, добре бачення поля, точний пас, вміння обдурити суперника і ще за те, що він іноді дозволяв собі безтурботну поведінку на футбольному полі. Він порушив традицію «Рейнджерс», заприятелювавши з кількома гравцями їхніх основних конкурентів, «Селтіка». Ранні рокиБакстер народився в селі Хіл оф Біс, шотландське графство Файф 29 вересня 1939 року в сім'ї шахтаря, навчався в ковденбітській школі й розпочав свою футбольну кар'єру в рідному графстві. Там він дістав прізвисько «Наш чарівник» (англ. Our wizard) за свої навички володіння м'ячем[3]. Після закінчення школи він навчався 8 місяців на столяра-мебляра[4]. Директор школи, в якій він раніше вчився, Джеймс Кармайкл, зацікавився колишнім учнем і запропонував Бакстеру приєднатися до місцевої футбольної команди «Халбіс Джувенілс»[5]. Бакстер почав грати за молодіжну команду з Файфа, «Кроссгейтс Прімроуз»[4]. Потім, у 1957 році, він перейшов у «Рейт Роверз» на умовах роботи неповний робочий день[4]. Обстановка у двох клубах була досить різною. Саме «Рейт Роверз» прищепив молодому і амбітному Бакстеру дисципліну. У цьому була заслуга таких гравців клубу, як Білл Букард, Джордж Фер'єр і особливо капітан Віллі Макнот на прізвисько «Залізна людина» (англ. Iron man)[6][3][5]. Клубна кар'єра«Рейнджерс»У червні 1960 року[7] він перейшов у «Рейнджерс» за 17500 фунтів — рекорд Шотландії на той час[4][8]. Його виступи в перші два сезони на «Айброкс» періодично переривалися службою в батальйоні «Black Watch». Бакстер грав за «Рейнджерс» від 1960 до 1965 року, переважно на позиції лівого атакувального півзахисника. За цей час команда тричі виграла чемпіонат країни: в 1961, 1963 і 1964 роках[8] і національний Кубок 1964 року[4]. Вболівальники «Рейнджерс» прозвали його «Slim Jim». У 18 іграх «Олд Фірм» проти принципових суперників, «Селтіка» (десять у шотландській лізі, п'ять у шотландському Кубку Ліги і три в Кубку Шотландії) Бакстера команда програла двічі[9]. Його перший матч за «Рейнджерс» відбувся в серпні 1960 року проти «Партік Тісл» у Кубку шотландської ліги. Тоді він грав на позиції лівого флангового форварда. Бакстер забив свій перший гол за клуб у листопаді 1960 року в матчі проти «Клайда»[4], того ж місяця він забив на перших хвилинах матчу у ворота «Боруссії Менхенгладбах», матч закінчився з рахунком 8:0[8]. У 1961 році Бакстер грав за «Рейнджерс» у першому фіналі Кубка володарів кубків УЄФА (серія з двох матчів), коли його команда програла з рахунком 4:1 за сумою двох матчів проти «Фіорентини»[10]. У грудні 1964 року Бакстер, на думку британського політика Тама Дальєлла, грав на високому рівні, оскільки допоміг «Рейнджерс» здобути перемогу з рахунком 2:0 у виїзному матчі проти віденського «Рапіда» в Кубку європейських чемпіонів[5]. Але на останніх хвилинах зламав ногу і не зміг грати впродовж чотирьох місяців. У цей період він почав зловживати алкоголем, і це вплинуло на його ігрові якості. Скот Саймон, тренер «Рейнджерс», який 1960 року підписав Бакстера, відчув, що його кращі дні вже позаду, й виставив його на трансфер у травні 1965 року[11]. Англійські клубиБакстер приєднався до «Сандерленда». Вартість трансферу склала 72500 фунтів, найвища, будь-коли заплачена шотландському клубові сума на той час[4][9][12]. Бакстер зіграв 98 матчів за «Сандерленд» у першому дивізіоні Англії (в той час найвищий), забивши 12 голів[4][13]. У грудні 1967 року «Сандерленд» продав Бакстера в «Ноттінгем Форест» за сто тисяч фунтів. Там він подружився з крикетником, Гарі Соберсом[en]. 1969 року, після закінчення терміну дії контракту, Бакстер став вільним агентом. Бакстер повернувся в «Рейнджерс»[4] на один сезон (пішов з футболу 1970 року, в 31 рік)[9]. До кінця кар'єри в його активі було 254 матчі за «Рейнджерс», три чемпіонства шотландської ліги, три Кубки Шотландії і чотири шотландські Кубки Ліги[9]. Кар'єра в збірнійУ 1960-х роках Бакстер зіграв 34 матчі за збірну Шотландії, до складу якої входили Біллі Макнілл, Пет Креранд[8], Дейв Макай, Деніс Лоу[5] і Джон Грейг[14]. У міжнародних матчах він забив три голи. З цих матчів Шотландія виграла 21, три зіграла внічию і програла 10[15]. Він дебютував в листопаді 1961 року, коли Шотландія обіграла Північну Ірландію з рахунком 5:2[4][15]. Раніше, 1961 року, Шотландія програла з рахунком 9:3 в матчі проти Англії на «Вемблі», у квітні 1962 року Бакстер і Креранд сформували результативну зв'язку і допомогли Шотландії оформити реванш з рахунком 2:0[5][16]. Свій перший гол за збірну Бакстер забив у товариському матчі проти Уругваю. Уругвай домінував, і рахунок після першого тайму був на їх користь (2:0), але шотландці спробували переламати хід гри, Бакстер забив перший гол на 74-й хвилині. Ральф Бранд за дві хвилини до свистка скоротив розрив до мінімуму, але на те, щоб зрівняти рахунок, вже не вистачало часу, Уругвай переміг з рахунком 3:2[17][18]. На думку багатьох коментаторів, найкращими матчами Бакстера були дві гри проти Англії: в 1963 і 1967 роках[4][7][8]. Бакстер вважав матч 1963 року найкращим[19]. У тому матчі збірна Шотландії залишилася вдесятьох, коли їхній лівий захисник, Ерік Колдоу, зламав ногу зіткнувшись з гравцем суперників (заміни в ті часи не були передбачені)[4]. Бакстер за підтримки Макея, Вайта і Лоу[5] приніс перемогу Шотландії з рахунком 2:1, забивши обидва голи, перший з яких був з пенальті (перший пенальті Бакстера за збірну) за фол англійців на Віллі Гендерсоні[20]. Боббі Мур вважав, що це найкраща збірна Шотландії за всю історію[21]. Наступного року Шотландія, знову натхненна Бакстером і Лоу, здобула перемогу над Англією з рахунком 1:0, причому саме невисока реалізація моментів завадила їм забити більше. 1966 року, через шістнадцять місяців після перелому ноги, Бакстер був вже не в змозі надихнути своїх партнерів по команді, і збірна програла з рахунком 4:3 в Англії[5]. 1967 року на матчі домашнього чемпіонату Великої Британії Бакстер справив враження лідера зі спірними ігровими якостями. Однак, Шотландія стала чемпіоном, обігравши англійців, які виграли були чемпіонат світу 1966 року[5]. Бакстер набивав м'яч перед штрафним майданчиком суперників, очікуючи товаришів по команді, щоб віддати точний пас[22]. Деякі коментатори визнали, що захист Англії діяв неналежним чином, тоді як інші вважали таку гру несерйозною і думали, що Шотландія повинна була виграти більш переконливо, ніж з перевагою в один гол (3:2)[23][24]. Товариш Бакстера по команді, Деніс Лоу, розвіяв сумніви щодо його персони, заявивши, що Бакстер був «найкращим гравцем матчу і головною зброєю в арсеналі шотландців»[25], але поскаржився, що відсутність у Бакстера швидкості завадила Шотландії більш гідно відігратися за поразку з рахунком 9:3 у квітні 1961 року[5][23]. Алекс Фергюсон сказав, що майстерність Бакстера «можна було б покласти на музику»[5]. Також у тій грі Бакстер змовився з Біллі Бремнером проти Алана Болла. Він віддав Бремнеру пас на хід так, що Болл опинився на шляху м'яча. Коли останній вирішив перехопити м'яч, Бремнер збив його на повній швидкості[4]. Шотландія була першою збірною, яка обіграла Англію після останньої перемоги на чемпіонаті світу з футболу 1966 року, шотландські вболівальники проголосили свою збірну «неофіційним чемпіоном світу»[26]. У жовтні 1963 року Бакстер зіграв у матчі проти збірної Англії, приуроченому до святкування сторіччя Футбольної асоціації[4]. Він вийшов на поле в другій половині матчу, його якість гри справила враження на самого Ференца Пушкаша[12]. Однак, Англія виграла матч з рахунком 2:1[27]. За весь час виступів Бакстера за національну збірну Шотландія так жодного разу і не змогла пройти до фінальної стадії чемпіонату світу. Шотландська громадськість у той час звинувачувала у всьому «англосаксів», гравців шотландського походження, які практично не грали на батьківщині[28]. Однак, у той час суперництво з Англією було принциповішим для шотландців, ніж міжнародні турніри[21][29]. У 1960/61 роках, коли Бакстер грав у всіх відбіркових матчах до чемпіонату світу 1962 року, вони посіли перше місце у своїй групі, але програли плей-оф Чехословаччині[15], яка пізніше посіла друге місце, поступившись Бразилії у фіналі[30]. Чотири роки по тому Бакстер зіграв лише у двох відбіркових матчах[15], перш ніж зламав ногу у матчі за клуб у Відні[5]. Шотландія посіла друге місце у своїй групі, поступившись Італії[31]. У 1968/69 роках Бакстера не викликали на відбіркові матчі чемпіонату світу 1970 року[15]. Матчі та голи за збірну ШотландіїМатчі та голи Джима Бакстера за збірну Шотландії
Стиль гриБакстер вирізнявся точним пасом, умінням обдурити супротивника особливим рухом стегна і здатністю надихнути товаришів по команді своїм впевненим підходом до гри[32]. Тренер «Манчестер Юнайтед» Алекс Фергюсон описав Бакстера як «одного з найкращих гравців в історії шотландського футболу»[25], в його очах він був «найвизначнішим гравцем, з яким коли-небудь доводилося грати… У нього є почуття рівноваги, бачення поля і вмінням створити чудову атмосферу на ньому…» Тренер «Рейнджерс», Віллі Водделл сказав:
Джиммі Джонстон, який грав за конкурентів «Рейнджерс», «Селтік», заявив незабаром після смерті Бакстера:
Пеле сказав, що Бакстер, мабуть, бразилець[13]. Після того, як 1963 року Бакстер забив два голи в матчі проти Англії, Ференц Пушкаш запитав: «Де цей хлопець переховувався?»[12] Бакстер привернув до себе увагу стилем гри, контролюючи її з «неквапливим артистизмом» і, відповідно, відмовляючись від прагматичного стилю, який домінує в англійському футболі чи атлетичного стилю, який був характерний для «Рейнджерс» у той час[22]. Він описав свій підхід так:
Хоча «Рейнджерс» наполягали, щоб гравці повністю заправляли свої футболки в шорти, Бакстер завжди залишав частину, яка бовталася над лівим стегном[9]. Його також порівнювали з джокером на полі[5]. Особисте життя та завершення кар'єриПісля переїзду в «Рейнджерс» життя Бакстера ґрунтовно змінилося. За його словами:
На початку шістдесятих Бакстер неодноразово користувався послугами повій, проте, 1965 року він одружився з перукаркою Джин Фергюсон, і пара виростила двох синів, Алана і Стівена. Його шлюб закінчився 1981 року розлученням. Джин вийшла заміж за гравця в гольф Вільяма Маккондічі три роки по тому[8]. 1983 року Бакстер узаконив стосунки з Нормою Мортон, і пара залишалася разом до смерті Бакстера в 2001 році[32]. Бакстер не був фанатично одержимий суперництвом між двома провідними командами Глазго. Всупереч неписаному правилу, згідно з яким конкуренти не могли бути друзями, серед його близьких друзів були гравці «Селтіка»: Біллі Макнілл, Пет Креранд і Майк Джексон[5][35]. Бакстер був природженим коміком, за що його часто стали називати Стенлі, на честь шотландського комедіанта і актора Стенлі Бакстера[3]. Подібно до багатьох інших зірок британського футболу кінця XX століття, Бакстер зловживав алкоголем[8][36], дехто каже, що Бакстер випивав до трьох пляшок «Bacardi» на день[8]. Товариш по збірній, Дейв Макай, безуспішно рекомендував йому тренуватися й жити розумніше[4]. Бакстер часто напивався вночі перед матчем, але це не перешкоджало його грі, і тренерський штаб перестав звертати на це увагу[13]. Після завершення кар'єри Бакстер став менеджером пабу[36]. У 55 років йому зробили дві пересадки печінки впродовж чотирьох днів[4][36], він пообіцяв кинути пити[8]. Іншою його довічною залежністю були азартні ігри, він програв 500 тисяч фунтів, за його власною оцінкою, або 250 тисяч фунтів за оцінками інших людей[4][8]. Пізніше, коли його запитали: «Якщо б Ви заробляли стільки, скільки заробляють футболісти нині, Вам би вистачало грошей розраховуватися з боргами?» — він відповів: «Так, я б програвав 50000 фунтів стерлінгів на тиждень на кінних перегонах, замість ста»[37]. У лютому 2001 року лікарі поставили Бакстеру діагноз рак підшлункової залози, і він помер у своєму будинку на південній околиці Глазго 14 квітня 2001 року. Норма і його сини, Алан і Стівен, були поруч, біля його ліжка[8]. Його похорони відбулися в Кафедральному соборі Глазго, на них також був присутній канцлер скарбниці Великої Британії Ґордон Браун, який довгий час був уболівальником «Рейт Роверс», у якому Бакстер почав свою кар'єру[32]. Пам'ять Бакстер є членом Зали слави вболівальників «Рейнджерс»[9], а також він один з перших 50 футболістів, занесених в Шотландський зал спортивної слави, коли той було створено у 2005 році[38]. 2004 року його ввели в Залу слави шотландського футболу[39]. Він зіграв більшість своїх найкращих матчів після двадцяти років до перелому ноги в матчі проти віденського «Рапіда» у грудні 1964 року і до початку свого пияцтва, яке зробило його прізвисько «Slim Jim» менш актуальним[5][40]. Після повторного матчу фіналу шотландського Кубка 1963 року проти «Селтіка» він сховав м'яч під футболку, а потім віддав його новачкові команди. Шотландська футбольна асоціація наполягла, щоб м'яча повернули, і «Рейнджерс» відіслали м'яча, але вже іншого[41]. Вболівальники безуспішно намагалися здобути право назвати новий пішохідний міст на «Вемблі» на його честь[42][43], і 24 лютого 2005 року депутат Шотландської національної партії, Піт Вішарт, підтримав цю кампанію[44][45]. 2003 року в селі Хіл оф Біс, шотландське графство Файф, завдяки громадській кампанії зі збору грошей, яка зібрала 80000 фунтів, зведено його статую[13][37]. Досягнення
Статистика
Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
