Девід Макміллан

Девід Макміллан
Народився	16 березня 1968(1968-03-16) (56 років)  Беллсгілл, Ланаркшир, Шотландія, Велика Британія
Країна	Велика Британія  США
Діяльність	хімік, викладач університету
Галузь	органічна хімія[1], каталіз[1] і Органічний синтез[1]
Відомий завдяки	хімія
Alma mater	Університет Глазго, Університет Каліфорнії в Ірвайні і Bellshill Academy^d[2]
Знання мов	англійська[1]
Заклад	Університет Каліфорнії (Берклі) і Принстонський університет[3][4]
Членство	Лондонське королівське товариство, Американська академія мистецтв і наук і Національна академія наук США
Magnum opus	asymmetric organocatalysis^d
Нагороди	член Лондонського королівського товариства (2012) Corday-Morgan Prize^d (2004) премія Ернста Шерінга^d (2015) American Chemical Society Award for Creative Work in Synthetic Organic Chemistry^d (2011) Catalysis in Organic Chemistry Award^d (2012) Член Американської академії мистецтв і наук (2012) Ryoji Noyori Prize^d (2017) Mukaiyama Award^d (2007) Премія століття (2019) Elias James Corey Award^d (2005) Camille Dreyfus Teacher-Scholar Awards^d член Американської асоціації сприяння розвитку науки^d (2010)

Девід Макміллан англ. David William Cross MacMillan (16 березня 1968(1968-03-16) , Беллсгілл, Ланаркшир ) — хімік, заслужений професор хімії Принстонського університету. Здобув Нобелівську премію з хімії 2021 року разом із Беньяміном Лістом «за розвиток асиметричного органокаталізу»[5].

Біографія

Каталізатор Макміллана першого покоління

Макміллан народився в Беллсгіллі, Шотландія, у 1968 р. Здобув ступінь бакалавра хімії в Університеті Глазго, де працював разом з Ерні Колвіном. В 1990 р. покинув Велику Британію, щоб розпочати докторантуру під керівництвом професора Ларрі Овермена у Каліфорнійському університеті, Ірвайн. За цей час він зосередився на розробці нової методології реакції, спрямованої на стереоконтрольованому утворення біциклічних тетрагідрофуранів. Аспірантура Макміллана завершилася повним синтезом 7-(-)-деацетоксиальционіну ацетату, еуніцелінового дитерпеноїду, виділеного з м'якого корала Eunicella stricta. Він здобув ступінь доктора філософії у 1996 р. Постдокторське стажування проходив у Гарвардському університеті. З 1998 працював у Каліфорнійському університеті і з 2000 р. у Каліфорнійському технологічному інституті у якому 2004 року став професором. З 2006 року Девід Макміллан професор Принстонського університету і директор Merck Center of Catalysis. З 2010 року заслужений професор. Девід Макміллан розробив нові методи енантіоселективного (асиметричного) органокаталізу з використанням у синтезі ряду природних речовин. Асиметричний каталіз є чутливим щодо хіральності молекули. Так для біологічно активних речовин часто лише один хіральний варіант сполуки має дію. Органокаталіз використовує органічні каталізатори та обходиться без дорогих та потенційно токсичних металоорганічних сполук. Розроблені Макмілланом у 2000 роках каталізатори отримали його ім'я[6]. Він відкрив Імініум каталізатори та розробив близько 50 процесів. у 2007 році розробив SOMO каталіз англ. (Singly occupied molecular orbital Organocatalysis) та у 2008 році органічний фоторедокскаталіз.

Відзнаки

• 2002: стипендія Слоуна^[en][7]
• 2004: премія Кодей-Морган^[en], Королівський хімічний інститут[8]
• 2012: член Лондонського Королівського Товариства[9]
• 2012: член Американської академії мистецтв і наук[10]
• 2013: стипендія Королівського товариства Едінбурга[11]
• 2015: премія Гаррісона Гова[12]
• 2017: премія Нойорі Рьодзі^[en], Японське товариство синтетичної органічної хімії[13]
• 2018: член Національної академії наук США[14]
• 2019: премія століття, Королівське хімічне товариство
• 2021: Нобелівська премія з хімії

Примітки

1. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
2. https://www.heraldscotland.com/business_hq/19631329.professor-david-wc-macmillan-success-wouldnt-happened-wasnt-scottish/
3. Montenegro A. ORCID Public Data File 2023 — 2023. — doi:10.23640/07243.24204912.V1
   d:Track:Q123508386
4. https://chemistry.princeton.edu/faculty-research/faculty/david-macmillan/
5. «The Nobel Prize in Chemistry 2021». NobelPrize.org. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 7 жовтня 2021.
6. MacMillan-Katalysatoren [Архівовано 6 жовтня 2021 у Wayback Machine.](нім.)
7. MacMillan Awarded Sloan Research Fellowship. California Institute of Technology. August 2002. Архів оригіналу за 27 лютого 2019. Процитовано 6 жовтня 2021.
8. Caltech Faculty Awards and Honors 2004–2005 (PDF). California Institute of Technology. Архів оригіналу (PDF) за 11 серпня 2011. Процитовано 20 червня 2012.
9. New Fellows 2012. Royal Society. Архів оригіналу за 6 липня 2014. Процитовано 20 червня 2012.
10. David W.C. MacMillan. American Academy of Arts & Sciences (англ.). Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
11. Professor David William Cross MacMillan FRS, CorrFRSE – The Royal Society of Edinburgh. The Royal Society of Edinburgh (брит.). Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 1 лютого 2018.
12. Past Recipients of the Harrison Howe Award. Архів оригіналу за 29 квітня 2017. Процитовано 7 жовтня 2021.
13. The Society of SynthRyoji Noyori Prize Recipients. www.ssocj.jp (яп.). Society of Synthetic Organic Chemistry, Japan. Архів оригіналу за 22 жовтня 2017. Процитовано 2 листопада 2017.
14. David MacMillan. National Academy of Sciences. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 7 жовтня 2021.

Посилання

Девід Макміллан, Принстонський університет [Архівовано 7 жовтня 2021 у Wayback Machine.](англ.)