Літгрупа, що формувалася за нетрадиційним принципом, відбувала свої щосуботні зустрічі у готелях та в кав'ярнях міжвоєнного Львова: у «Народній гостиниці» (нині: Західна регіональна митниця), «Ріц», «Де ля Пе» (нині: казино «Спліт»), «Варшавській». Зустрічі молодих літераторів — своєрідний каталізатор у творенні української урбаністичної літератури: члени групи намагалася висловити щось нове, питоме їхньому поколінню, відстоювали орієнтацію на західноєвропейські літератури, заперечували застарілі народництво і реалізм, плекали естетизм.
Програма
Програму літгрупи схарактеризував її основник Анатоль Курдидик ось так:
«Програма „12“ була дуже проста. Її не закріплено ніяким маніфестом чи статутом, але сьогодні можна цю програму схопити так: активна й позитивна служба українській літературі пером, підшукування нових динамічних форм вислову, підвищування свого фахового знання, взаємна критика й допомога, промощування собі дороги до громадянства. Зрештою найбільш залежало нам усім на тому, щоб створити щось у роді свого літературного сальону, в якому ми почувалися б свобідно і де на нас не дивилися б оком суворого критика, але де ми зустрічали б доброзичливість і могли одверто признаватись до своїх помилок.»
Своїм богемно-кав'ярняним характером творчого життя і спілкування «Дванадцятка» трохи нагадувала «Молоду музу», але була рухливішою організаційно: члени «Дванадцятки» організовували літературні вечори під маркою своєї групи, оскільки власного друкованого органу не мали — і працювали в різних часописах і видавництвах. На відміну від «молодомузівців», вони почували себе свідомими обов'язку служити пером своєму народові, хоч і не виступали з деклараціями чи маніфестами. Завдяки таким книжкам, як «Вулиця» Богдана Нижанківського, «Сині чічки» Василя Ткачука — «Дванадцятка» здобула популярність серед українських читачів і навіть визнання, таких «богів» як Б.-І. Антонич та С. Гординський.
У ретроспекті
Групу «Дванадцять» згадав у ретроспекті її організатор, поет і журналіст Анатоль Курдидик:
«…це було таке собі клубно-товариське об'єднання молодих поетів і письменників, редакторів і журналістів, для яких не було місця в інших тодішніх, — назвім його сучасним терміном, — „естеблішментських“ організаціях такого ж типу. Бо чи ви, молодий чоловіче, могли пролізти до такого, наприклад, Товариства українських письменників і журналістів, що хотіло бути академією Гонкурів? Або чи могли ви просунутись до архінаціоналістичного „Дажбога“, що постав з колишнього „Листопаду“?… І хоч ви працювали професійно пером як журналіст чи редактор, хоч ваші вірші, оповідання, леґенди, новели рясніли по українських часописах, хоч ви вже й мали по одній-дві-три книжки, — нічого з цього! Естеблішмент був замкнений на такі клямки та колодки, що й не добивайся!…»
Джерела
«Дванадцятка». Наймолодша львівська літературна богема 30-х років ХХ ст.: Антологія урбаністичної прози, ЛА «Піраміда», Львів, 2006
Курдидик Анатоль, Три королі і дама, «Тріада плюс», Львів, 2007
Курдидик Анатоль, Богдан (Нижанківський) з іншого боку. Спроба портрету цього мого близького друга //Терем. — Детройт, 1971. — Ч. 4. — С. 23.
Курдидик Анатоль, Літературна група «12» //Юність. — Мюнхен—Монтреаль, 1951. — Ч. 3. — С. 26
