Данилевич Василь Юхимович
Василь Юхимович Данилевич (*28 січня (9 лютого) 1872, Курськ — †15 листопада 1936 р., Київ) — український історик, археолог, нумізмат, музеєзнавець. Учень В. Антоновича. ЖиттєписНародився 28 січня (9 лютого) 1872 року у Курську в дворянській родині. У 1895 році закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету. Викладав у гімназіях міст Баку (1896–1897), Дерпта (нині Тарту; 1897–1900), Ревеля (нині Таллінн; 1900–1901), Харкова (1902–1907) та в Харківському (1903–1907), Київському (1907–1915) і Варшавському (1915–1918) університетах. Викладач Київських Вищих жіночих курсів та Вищих жіночих курсів М. Довнар-Запольського (загально-освітніх та історико-філологічних) у Києві (у 1907—1915 рр.). Був членом
1917 року в Ростові-на-Дону, куди було евакуйовано Варшавський університет, став активним учасником і організатором українського руху; очолював місцеву організацію УСДРП. В 1918–1920 роках — професор Українського державного університету в Києві, у 1920–1931 роках — Київського інституту народної освіти. В 1930-ті роки викладав в Інституті червоної професури при ВУЦВК (1931) та Київському університеті. З 1919 року — член бібліотечної колегії Наркомосу УСРР та комітету для заснування Всенародної бібліотеки України. З 1920 року — голова колегії Головного архівного управління Наркомосу УСРР. Від 1919 року працював у ВУАН:
У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви. Проводив археологічні розкопки на Київщині, Харківщині, Чернігівщині та в інших місцях. Автор понад 100 наукових праць з історії та археології України, історії Білорусі, генеалогії козацької старшини, історіографії. Помер 15 листопада 1936 року у Києві. Похований на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 25, ряд 3, місце 14). Архів Данилевича зберігається в Інституті рукопису НБУВ. Музейна справаБрав участь у роботі декількох українських музеїв. Працював на посаді зберігача Етнографічного музею Харківського історико-філологічного товариства. Потім переїхав до Києва, де брав участь у роботі Київського художньо-промислового та наукового музею, Музею старожитностей Музею старожитностей Київського університету, а також заснував Археологічний музей Вищих жіночих курсів у Києві[1]. Твори
учреждения Харьковского университета (1805—1905) / под ред. Д. И. Багалея, И. П. Осипова. — Харьков, 1911. — С. 52-68.
/ под ред. Д. И. Багалея, И. П. Осипова. — Харьков, 1911. — С. 132—140. Примітки
Джерела та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia