Гіпотеза розширення Землі

Анімація розширення Землі
Рух континентів при гіпотетичному розширенні Землі (на базі ескізів Maxlow і Ніла Адамса). Ліворуч: центральна область — Атлантичний океан; Праворуч: центральна область — Тихий океан. Минуле — внизу, сучасне — вгорі.

Гіпотеза розширення Землі (англ. expanding Earth theory, нім. Theorie (gipoteza) Expansion der Erde) — гіпотеза, згідно з якою рух континентів зумовлений збільшенням діаметра Землі. Уперше ідею про розширення Землі висунув англійський астроном і генерал Альфред Вілкс Дрейсон у 1859 році. Як наукова гіпотеза розвивалася з XIX століття по 80-і роки XX століття і спростована подальшими дослідженнями.

Історія

Передумови гіпотези склав той факт, що обриси континентів свідчать про їхнє віддалення з часом. Особливо це помітно з обрисів Південної Америки та Африки. Впродовж XVII—XIX ст. неодноразово висувалися ідеї, що якась сила розколола колишній єдиний континент на частини. Про це зокрема писали Франсуа Пласе, Авраам Ортеліус і Антоніо Снайдер-Пеллегріні[1].

Чарльз Дарвін під час його подорожі 1834 року на кораблі «Біґль», споглядаючи рельєф Патагонії, вирішив, що утворення височин зумовлене дією певної сили всередині планети, котра рівномірно відштовхує гірські породи. Водночас його наставник Чарльз Лаєлл вважав, що така сила діє локально. Невдовзі Дарвін відмовився від свого припущення на користь іншого — що утворення височин збалансовується рівномірним зниженням океанічного дна[2].

Уперше як наукову гіпотезу розширення Землі описав англійський астроном і генерал Альфред Вілкс Дрейсон у книзі «Земля, яку ми населяємо: її минуле, сьогодення та ймовірне майбутнє» 1859 року. Почасти до такої ідеї його спонукали повідомлення про розриви телеграфних кабелів, прокладених по дну Атлантичного океану[3][4]. На його думку, діаметр Землі збільшується на ¾ дюйма (1,9 см) щороку[5]. Дрейсон і його друг Вільям Торп виступили з лекцією на цю тему для Йоркширського геологічного товариства в 1859 році. Всупереч тодішньому інтересу, гіпотеза надовго була забута[6].

У 1888 році польсько-російський інженер Іван Ярковський припустив, що Земля поглинає ефір, що спричиняє утворення в ній нових хімічних елементів і розширення. В механічній теорії гравітації Ярковського такі процеси відбувалися з усіма небесними тілами[7].

У 1889 і 1909 роках італійський геолог Роберто Мантовані опублікував гіпотезу про розширення Землі та дрейф континентів. Він припустив, що спершу Земля мала менший діаметр і була цілком покрита єдиним континентом без океанів. Теплове розширення спричинило вулканічну активність, яка розколола сушу на менші континенти. Через подальше розширення планети континенти віддалилися один від одного[8][9]. Мантовані намагався проілюструвати свої погляди картою, де зіставляв точки на узбережжях континентів, розділені океанами. Таким чином сучасні континенти мали б щільно прилягати один до іншого на Землі меншого розміру[10]. Альфред Вегенер знав про цю гіпотезу, але не згадував її, описуючи в 1915 році власні погляди на дрейф континентів[11].

Ірландський фізик Джон Джолі пропонував гіпотезу «теплових циклів», згідно з якою розпад радіоактивних елементів усередині Землі спричиняє її розширення. Разом з британським геологом Артуром Голмсом, Джолі вважав, що це розширення відбувається циклічно. Розширення спричиняє тріщини та шви в надрах Землі, які заповнюються магмою і планета втрачає тепло. Після того як Земля остигає, магма твердне і починається наступний цикл розширення[12].

Німецький фізик Паскуаль Йордан запропонувати к 1964 році модифікацію загальної теорії відносності, згідно з якою всі планети повільно розширюються. Він спирався на припущення Поля Дірака 1938 року про те, що гравітаційна стала зменшувалася протягом існування Всесвіту[13].

Австралійський геолог Семюел Воррен Кері в 1950-і відстоював власну думку, що маса Землі збільшується в ході процесів, пов'язаних із розширенням Усесвіту. Наслідком цього є розширення планети і збільшення площі океанічного дна[14][15]. Його підтримував Брюс Гізен, але потім відмовився від поглядів Кері через аргументи, надані його помічницею Марі Тарп[16][17].

З 1980-х років гіпотеза розширення Землі розвивається лише в псевдонауці[1][18]. Серед сучасних відомих прихильників гіпотези розширення Землі — художник Ніл Адамс, чиє відео на YouTube 2007 року посприяло відродженню інтересу до гіпотези. На його думку, причиною розширення є утворення матерії всередині планети «на квантовому рівні»[19].

Спростування

Вимірювання високоточними інструментами супутникової геодезії (лазерне вимірювання дальності, інтерферометрія, GPS, доплерівське вимірювання), що проводиться з 1980-х років, засвідчує, що діаметр Землі не збільшується на величину, достатню, щоби це впливало на розташування континентів. Щодня на Землю падає близько 100 т метеороїдів, але більшість згорає в атмосфері. Ті, що досягають поверхні, додають невелику масу, але цього недостатньо, щоб розміри планети суттєво зростали[1]. Середнє збільшення радіуса планети від надходження космічної речовини складає 0,2 мм на рік[20].

Палеомагнетичні дані вказують, що впродовж минулих 400 млн років діаметр Землі не змінювався достатньою мірою, щоб спричинити рух континентів. У девонський період він складав 102 ± 2,8 % від сучасного[21][22]. Дослідження інерції Землі свідчать про те, що протягом останніх 620 млн років не було істотних змін діаметра Землі[23].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в We’ve Been Wrong Before: The Expanding Earth Theory. Popular Mechanics (амер.). 3 серпня 2018. Процитовано 10 червня 2023.
  2. ↑ Herbert, Sandra (1991-06). Charles Darwin as a prospective geological author. The British Journal for the History of Science (англ.). Т. 24, № 2. с. 159—192. doi:10.1017/S0007087400027060. ISSN 0007-0874. Процитовано 10 червня 2023.
  3. ↑ Carey, Samuel Warren (1988). Theories of the Earth and Universe: A History of Dogma in the Earth Sciences (англ.). Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-1364-1.
  4. ↑ Drayson, Alfred Wilks (1859). The Earth We Inhabit: Its Past, Present, and Probable Future (англ.). A. W. Bennett.
  5. ↑ Morgan, Augustus De (1915). A Budget of Paradoxes (англ.). Open Court Publishing Company. с. 132.
  6. ↑ Early speculations about Earth expansion by Alfred Wilks Drayson (1827-1901) and William Thorp (1804-1860) | Stephen W. Hurrell (амер.). Процитовано 10 червня 2023.
  7. ↑ The nearly forgotten scientist Ivan Osipovich Yarkovsky. articles.adsabs.harvard.edu. Процитовано 10 червня 2023.
  8. ↑ Mantovani, R. (1889), Les fractures de l'écorce terrestre et la théorie de Laplace, Bulletin de la Société des Sciences et Arts de l'Île de la Réunion: 41—53
  9. ↑ Mantovani, R. (1909), L'Antarctide, Je M'instruis. La Science Pour Tous, 38: 595—597
  10. ↑ Giancarlo Scalera (26 лютого 2010). Roberto Mantovani (1854-1933) and his ideas on the expanding Earth, as revealed by his correspondence and manuscripts. Annals of Geophysics. Т. 52, № 6. doi:10.4401/ag-4622. Процитовано 11 червня 2023.
  11. ↑ Wegener, Alfred (1 січня 1966). The Origin of Continents and Oceans (англ.). Courier Corporation. ISBN 978-0-486-61708-4.
  12. ↑ Hohl, R. (1970), Geotektonische Hypothesen, Die Entwicklungsgeschichte der Erde. Brockhaus Nachschlagewerk Geologie mit Einem ABC der Geologie (вид. 4.), Bd. 1: 279—321
  13. ↑ Jordan, P. (1971) The Expanding Earth Some Consequences of Dirac’s Gravitation Hypothesis. Pergamon, Oxford, 202. - References - Scientific Research Publishing. scirp.org. Процитовано 10 червня 2023.
  14. ↑ Ogrisseg, Jeff (22 листопада 2009), Dogmas may blinker mainstream scientific thinking, The Japan Times, архів оригіналу за 3 березня 2015
  15. ↑ Samuel Warren Carey (1988), Theories of the earth and universe: a history of dogma in the earth sciences (вид. illustrated), Stanford University Press, с. 347—350, ISBN 978-0-8047-1364-1
  16. ↑ Oreskes, Naomi, 2003, Plate Tectonics: An Insider's History of the Modern Theory of the Earth, Westview Press, p. 23, ISBN 0813341329
  17. ↑ Frankel, Henry, The Continental Drift Debate, Ch. 7 in Scientific controversies, p. 226, 1987, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-27560-6
  18. ↑ Sudiro, P. (20 червня 2014). The Earth expansion theory and its transition from scientific hypothesis to pseudoscientific belief. History of Geo- and Space Sciences (англ.). Т. 5, № 1. с. 135—148. doi:10.5194/hgss-5-135-2014. ISSN 2190-5029. Процитовано 10 червня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  19. ↑ Reining In the Expanding Earth. Skeptoid. Процитовано 11 червня 2023.
  20. ↑ Wu, X.; X. Collilieux; Z. Altamimi; B. L. A. Vermeersen; R. S. Gross; I. Fukumori (8 липня 2011). Accuracy of the International Terrestrial Reference Frame origin and Earth expansion. Geophysical Research Letters. 38 (13): 5 PP. Bibcode:2011GeoRL..3813304W. doi:10.1029/2011GL047450.
  21. ↑ McElhinney, M. W.; Taylor, S. R.; Stevenson, D. J. (1978), Limits to the expansion of Earth, Moon, Mars, and Mercury and to changes in the gravitational constant, Nature, 271 (5643): 316—321, Bibcode:1978Natur.271..316M, doi:10.1038/271316a0, S2CID 4258162
  22. ↑ Schmidt, P. W.; Clark, D. A. (1980). The response of palaeomagnetic data to Earth expansion. Geophysical Journal of the Royal Astronomical Society. 61: 95—100. Bibcode:1980GeoJ...61...95S. doi:10.1111/j.1365-246X.1980.tb04306.x.
  23. ↑ Williams, G.E. (2000), Geological constraints on the Precambrian history of Earth's rotation and the moon's orbit (PDF), Reviews of Geophysics, 38 (1): 37—59, Bibcode:2000RvGeo..38...37W, doi:10.1029/1999RG900016, S2CID 51948507, архів оригіналу (PDF) за 24 грудня 2015, процитовано 10 червня 2023

Література

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гіпотеза розширення Землі

Інтернет-ресурси