Гізівщина

село Гізівщина
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Житомирський район
Тер. громада Любарська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18040290130050270 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Засноване 1676
Населення 319 (2001)
Площа 12,9 км²
Густота населення 24,73 осіб/км²
Поштовий індекс 13130
Географічні дані
Географічні координати 49°55′07″ пн. ш. 27°36′26″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
261 м
Водойми р. Осира
Найближча залізнична станція Печанівка
Відстань до
залізничної станції
39 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Незалежності, 38, с-ще Любар, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13101
Карта
Гізівщина. Карта розташування: Україна
Гізівщина
Гізівщина
Гізівщина. Карта розташування: Житомирська область
Гізівщина
Гізівщина
Мапа
Мапа

Гізі́вщина — село в Україні, у Любарській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 319 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація

Село розташоване біля річки Осира, за 14 км західніше Любара та за 39 км від найближчої залізничної станції Печанівка, поблизу автодороги Любар—Гриців[1].

Населення

За довідником 1885 року в селі мешкало 434 особи, налічувалося 64 дворових господарства[2], у 1887 році — 534 мешканці, дворів — 97[3][4].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 752 особи, з них: православних — 687, чоловіків — 377, жінок — 375[5].

У 1906 році в селі проживало 950 мешканців, дворів — 158[6], у 1923 році — 930 мешканців, дворів — 172[7].

Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 946 осіб, з них 462 чоловіки та 484 жінки; за національністю: українців — 884, євреїв — 5, поляків — 57. Кількість господарств — 206, з них несільського типу — 3[8].

На початок 1970-х років село мало 172 двори із населенням 595 осіб[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 366 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 319 осіб[9].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Кількість Відсоток
українська 315 98.75 %
російська 4 1.25 %
Усього 319 100 %

Історія

Поблизу села виявлено поселення трипільської та черняхівської культур[1]. Засноване у 1676 році[8].

У другій половині 19 століття — село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту, над річкою Осира, притокою Случі. Входило до католицької парафії в Любарі, була мурована церква. В селі розміщувалася волосна управа. Належало Конопацьким, чисельність селян становила 196 осіб. Земель селянських 625 десятин, двірських — 338 десятин. У 1867 році було тут 70 дворів[11].

За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Були церковна парафія, заїзд, водяний млин[2].

Наприкінці 19 століття — село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Лежало за 100 верст від Житомира, за 100 верст від Новограда-Волинського, за 25 верст від найближчої залізничної станції Полонне, за 10 верст від найближчої поштової станції в Любарі, за 5 верст від волосного центру с. Деревичі. Дерев'яну, покриту бляхою, церкву на кам'яному підмурівку з дерев'яною дзвіницею збудовано у 1848 році, невідомо за чиї кошти. У 1868 році за кошти вірян відновлено та позолочено іконостас. Копії метричних книг зберігалися з 1797 року. Землі при церкві 48 десятин. На цю землю була ерекція, видана 15 червня 1747 року князем Антонієм Любомирським. За цим проєктом до церковних земель були долучені селянські землі, що примикали із західного боку. Цим займом, а також порожнім ставом, церква фактично не володіла. З 1851 року в селі діяла церковно-парафіяльна школа. Дворів 147, вірян 1 192 обох статей, розкольників — 2 особи чоловічої статі. Церковна парафія належала до 2-го благочинного округу Новоград-Волинського повіту. До парафії належали села Дідківці, Житинці та хутір Гізівщинський. Сусідні парафії: Вишнопіль (5 верст), Деревичі (6 верст). Католицька парафія — Любар. Власність Марії Конопацької (575 десятин), Шанявського та Попадопуло[12][4][3].

У 1906 році — село Деревицької волості (5-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 80 верст, до волосного центру с. Деревичі — 6 верст. Поштове відділення — Любар[6].

У березні 1921 року, в складі волості, передане до новоутвореного Полонського повіту Волинської губернії. У 1923 році включене до складу новоствореної Гізівщинської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Полонського району Шепетівської округи; адміністративний центр ради[13]. Розміщувалося за 25 верст від районного центру міст. Полонне[7]. 21 серпня 1924 року, в складі сільської ради, передане до Любарського району Житомирської округи. 17 червня 1925 року Любарський район передано до складу Бердичівської округи[13]. Відстань до районного центру, міст. Любар — 10 верст, до окружного центру в Бердичеві — 75 верст, до найближчої залізничної станції Миропіль — 18 верст[8].

На фронтах Другої світової війни воювали 97 селян, 52 з них нагороджені орденами й медалями, 48 загинули. На їх честь у 1954 році встановлено два обеліски Слави.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2 937 га земель, в тому числі 2 693 га — рілля. Господарство спеціалізувалося на птахівництві. 20 колгоспників нагороджені орденами й медалями СРСР. У селі були восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, відділення зв'язку, магазин[1].

10 березня 2017 року включене до складу новоутвореної Любарської сільської територіальної громади Любарського району Житомирської області[14]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоутвореного Житомирського району Житомирської області[15].

Примітки

  1. а б в г Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Гізівщина, Любарський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с. — 15 000 прим.
  2. а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 226. (рос. дореф.)
  3. а б Цинкаловський О. Гізівщина або Москалівка // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984. — Т. 1 : А — К. — С. 273.
  4. а б Gizowszczyzna // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 502. (пол.)
  5. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 19. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  6. а б Гизовщина // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 138. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 12 грудня 2024.
  7. а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 175. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 14 грудня 2024.
  8. а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17.ХІІ 1926 р.) (PDF) (вид. Бердичівське округове статистичне бюро). Бердичів. 1927. с. 54-55. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 23 грудня 2024.
  9. Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 14 грудня 2024.
  10. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. Gizowszczyzna 1). G. wś nad rz. Osirą… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 577. (пол.)
  12. Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 267. Процитовано 14 грудня 2024.
  13. а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 23, 243. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 14 грудня 2024.
  14. Гізівщинська сільська рада Житомирська область, Любарський район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 14 липня 2020.
  15. Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 14 грудня 2024.

Посилання