Великі Деревичі
Великі Деревичі (раніше — Деревичі) — село в Україні, у Любарській селищній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 865 осіб (2001). До 1923 року — центр Деревицької волості, у 1923—2017 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради. Загальна інформаціяРозташоване за 12 км від Любара, за 20 км від залізничної станції Печанівка, за 3 км від автошляху Козятин—Ямпіль, на річці Деревичка[1]. НаселенняСтаном на 1885 рік в селі мешкало 1 123 особи, налічувалося 127 дворових господарств[2]. Наприкінці 19 століття кількість населення становила 1 229 осіб, дворів — 204[3] (1887)[4]. Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 664 особи, з них: православних — 1 606, чоловіків — 820, жінок — 844[5]. У 1906 році у селі налічувалося 1 914 мешканців, дворів — 317[6], у 1911 році — 2 001 особа[4], у 1923 році — 443 двори та 2 180 мешканців[7]. Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 2 144 особи, з них 1 029 чоловіків та 1 115 жінок; етнічний склад: українців — 2 132, росіян — 1, євреїв — 6, поляків — 5. Кількість домогосподарств — 479, з них несільського типу — 4[8]. Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 706 осіб, дворів — 542[1]. Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 123 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 865 осіб[9]. МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:
ІсторіяНа території виявлено залишки поселень трипільської і черняхівської культур, скіфського періоду та давньоруського городища X—XIII століть. Відоме з XVII століття[1]. Згадується в акті від 7 грудня 1601 року як село Луцького повіту, власність князя Януша Острозького, сплюндроване татарами. Також згадане 22 листопада 1702 року у рішенні військового суду, яким засуджено селян містечка Деревичі за наміри взяти участь у козацькому повстанні[11]. Селом володіли князі Острозькі, від 1753 року — Любомирські, після них — Швейковські, Кордиші, Стемпковські[3][4]. У другій половині 19 століття — село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту, на річці Деревичці, за 90 верст від Житомира, за 74 версти від Новограда-Волинського, за 25 верст від найближчої залізничної станції Полонне, за 10 верст від поштової станції у Любарі. Дерев'яна церкву з такою ж дзвіницею, невідомо коли й ким збудована, реконструйована 1877 року за кошти священника й вірян. При церкві 107 десятин землі. Було народне училище Міністерства народної просвіти, волосна управа. Дворів 179, вірян 1 468. Сусідні парафії: Любар (10 верст), Борушківці (2 версти), Кіпчинці (2 версти), Гізівщина (4 версти)[11]. Землевласників 382, власницьких земель 246 десятин. Власність Прушинських, раніше Стемповських та Ярошинського. У 1867 році було 79 дворів[12]. Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, за 70 верст від повітового міста. Були 2 церковні парафії, 2 заїзди, школа, водяний млин[2]. Наприкінці 19 століття — село Деревицької волості Новоград-Волинського повіту, на річці Деревичка, за 80 верст від Новограда-Волинського, за 10 верст від поштової станції у Любарі та 25 верст залізничної станції у Полонному. Були церковна парафія, волосна управа, школа, млин. Власність Журавських, яким перейшло через віно; мають 1 206 десятин[3]. Селянської землі 1 251 десятина, фільварочної — 1 240[4]. У 1906 році — село Деревицької волості (5-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 76 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося у Любарі[6]. Станом на 1911 рік — волосний центр, були земська поштова станція, однокласна школа, фельдшерський пункт, горілчана та мануфактурна крамниці, водяний млин, потужністю 300 тисяч пудів річного перемолу. Журавським належало 1 269 десятин землі[4]. У березні 1921 року, в складі волості, увійшло до новоутвореного Полонського повіту Волинської губернії. У 1923 році включене до складу новоствореної Великодеревичівської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Полонського району Шепетівської округи, адміністративний центр ради[13]. Розміщувалося за 18 верст від районного центру, містечка Полонне[7]. 21 серпня 1924 року, відповідно до постанови ВУЦВК «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі Волині», село, в складі сільської ради, передане до Любарського району Житомирської (згодом — Волинська) округи[13]. 17 червня 1925 року Любарський район передано до складу Бердичівської округи. Відстань до районного центру, міст. Любар — 10 верст, до окружного центру в Бердичеві — 75 верст, до найближчої залізничної станції Миропіль — 18 верст[8]. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 133 жителі села[14]. На фронтах Німецько-радянської війни воювали 235 селян, з них 136 загинули, 185 нагороджені орденами й медалями. У 1952 році на їх честь в центрі села споруджено пам'ятник. У радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2 451 га угідь, з них 2162 га — рілля. У господарстві вирощували озиму пшеницю, ячмінь, цукрові буряки, виробляли свинину. 52 колгоспники нагороджені орденами й медалями СРСР. В селі були середня школа, будинок культури, дві бібліотеки, медпункт, дитячі ясла, відділення зв'язку, універмаг, продовольчий магазин[1]. 30 грудня 1962 року село, в складі сільської ради, передане до Дзержинського району, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Любарського району Житомирської області[13]. 10 березня 2017 року увійшло до складу Любарської селищної територіальної громади Любарського району Житомирської області[15]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[16]. Примітки
Посилання
|