|
Гігантські лінивці
Гігантські наземні лінивці — різноманітна група викопних лінивців із надряду ссавців Xenarthra. Цей термін використовується для позначення всіх вимерлих лінивців через великі розміри найдавніших виявлених форм порівняно з існуючими деревними лінивцями. Карибські наземні лінивці, останні що існували, жили на Антильських островах, можливо, до 1550 року до нашої ери. Однак радіовуглецеве датування показує, що останній раз Megalocnus на Кубі зустрічався у 2819—2660 р. до н.е.[1]. Наземні лінивці вимерли на материковій частині Північної та Південної Америки до 10 000 років тому.[2] Вони вижили на 5000—6000 років довше в Карибському басейні, ніж на материковій частині Америки, що корелює з пізнішою колонізацією цієї території людьми.[3] Значна частина еволюції наземних лінивців відбувалася у пізньому палеогені та неогені Південної Америки, коли континент був ізольованим. Наявність проміжних островів між американськими континентами в міоцені дозволила поширитись лінивцям до Північної Америки. Вважається, що кілька форм середнього та малого розміру раніше розселилися на Антильських островах. Вони були витривалими, про що свідчить їхня різноманітна чисельність і розповсюдження у віддалених районах, враховуючи знахідку їхніх останків у Патагонії (природний пам'ятник Куева-дель-Мілодон)[4], а також на Алясці. Лінивці та ксенартрани є однією з найуспішніших південноамериканських груп під час Великого міжамериканського обміну. Під час обміну набагато більше таксонів перемістилося з Північної Америки до Південної Америки, ніж у зворотному напрямку. Щонайменше п'ять родів наземних лінивців були ідентифіковані у північноамериканських скам'янілостях; що є прикладом успішної імміграції на північ. РодиниПалеонтологи відносять понад 80 родів наземних лінивців до кількох родин[5]. MegalonychidaeНаземні лінивці мегалоніксові вперше з'явилися у пізньому еоцені, приблизно 35 мільйонів років тому, у Патагонії. Мегалоніксові вперше досягли Північної Америки шляхом переміщення по островах до утворення Панамського перешийка. Деякі лінії мегалоніксових з часом збільшувалися в розмірах. Перші види з них були невеликими та, можливо, частково мешкали на деревах, тоді як пліоценові (приблизно 5—2 мільйони років тому) види вже були приблизно вдвічі менші за величезного пізньоплейстоценового Megalonyx jeffersonii часів останнього льодовикового періоду. Деякі острівні види Вест-Індії були розміром з велику кішку; їхня карликовість типова як для тропічної адаптації, так і для обмеженого острівного середовища. Цей невеликий розмір також дозволив їм знову їм повернутись на дерева[6]. Megalonyx, що означає «гігантський кіготь», був широко поширеним північноамериканським родом, який жив після закінчення останнього (Вісконсинського) зледеніння, коли вимерло багато великих ссавців. Залишки були знайдені далеко на північ від Аляски[7] та Юкону[8][9]. Розкопки, що тривають у долині Таркіо на південному заході Айови, виявили що дорослий був виявлений у прямому зв'язку з двома неповнолітніми різного віку, що свідчить про те, що дорослі доглядали за дитинчатами різних поколінь[10][11]. Найдавніша з відомих північноамериканських мегалоніксових, Pliometanastes protistus, жила на півдні США приблизно 9 мільйонів років тому і вважається попередником Megalonyx. Було названо декілька видів мегалоніксових; фактично було заявлено, що «майже кожен хороший зразок був описаний як інший вид»[8]. Проте, враховуючи вікові, статеві, індивідуальні та географічні відмінності, знайдено тільки три види (M. leptostomus, M. wheatleyi та M. jeffersonii) у пізньому пліоцені та плейстоцені Північної Америки[12], хоча робота Макдональда перелічує п'ять видів. Наземний лінивець Джефферсона займає особливе місце в сучасній палеонтології, оскільки лист Томаса Джефферсона про Megalonyx, зачитаний перед Американським філософським товариством у Філадельфії у серпні 1796 року, поклав початок палеонтології хребетних у Північній Америці[8]. Megatheriidae Наземні лінивці мегатерії — родичі Megalonychidae; ці дві родини разом із родиною Nothrotheriidae утворюють інфраряд Megatheria. Мегатеріїди з'явилися пізніше в олігоцені, приблизно 30 мільйонів років тому, також у Південній Америці. Група має у складі масивного мегатерія (якого Жорж Кюв'є назвав «великим звіром»[13]) і Eremotherium. Будова скелета цих наземних лінивців свідчить про те, що тварини були масивними. Їхні товсті кістки та ще товстіші суглоби (особливо на задніх лапах) надавали їм величезної сили, яка в поєднанні з їхнім розміром і страхітливими кігтями забезпечувала потужний захист від хижаків. Найдавнішим Megatheriidae у Північній Америці був Eremotherium eomigrans, який прибув 2,2 мільйона років тому, перетнувши нещодавно сформований Панамський перешийок. Маючи понад п'ять тонн ваги, 6 метрів завдовжки та до 5,2 м заввишки, він був більшим за африканського слона. На відміну від родичів, цей вид зберіг плезіоморфний[en] додатковий кіготь. У той час як інші види Eremotherium мали чотири пальці лише з двома або трьома кігтями, E. eomigrans мав п'ять пальців, чотири з них із кігтями довжиною майже фут[14]. NothrotheriidaeНаземні лінивці Nothrotheriidae часто асоціюються з Megatheriidae, і разом вони утворюють надродину Megatherioidea. Найвидатнішими членами групи є південноамериканський рід Thalassocnus, відомий тим, що він водний, і Nothrotheriops з Північної Америки. Останні наземні лінивці в Північній Америці, що належали до Nothrotheriops, вимерли настільки недавно, що їхній субфосилійний гній залишився непорушеним у деяких печерах. Один із скелетів, знайдений у лавовому тунелі (печері) у кратері Аден, поруч із Кілборн-Гоул[en], штат Нью-Мексико, все ще мав збережену шкіру та хутро, і зараз він знаходиться в Єльському музеї Пібоді[en]. Інший Nothrotheriidae був розкопаний у печері Шелтер, також в окрузі Донья-Ана, Нью-Мексико. Mylodontidae Mylodontidae разом зі своїми родичами Scelidotheriidae утворюють другу лінію наземних лінивців. Відкриття їхніх скам'янілостей у печерах, що також були зайняті людиною, спонукало деяких ранніх дослідників до теорії, що ранні люди будували загони, коли вони могли добути молодняк наземного лінивця, щоб вигодувати тварину до розміру забою на м'ясо[15]. Проте радіовуглецеві дати не підтверджують одночасне заселення цих печер людьми та лінивцями[16]. ScelidotheriidaeРодина наземних лінивців Scelidotheriidae була понижена в 1995 році до підродини Scelidotheriinae у складі родини Mylodontidae[17][18]. На підставі даних про послідовність колагену, які показують, що його члени більш віддалені від інших мілодонтидів, ніж Choloepodidae, у 2019 році їм повернули статус родини[19]. Разом із Mylodontidae, Pseudoprepotherium і Choloepus, Scelidotheriidae утворюють надродину Mylodontoidea. Chubutherium є предком цієї підродини і що не є групою близькоспоріднених родів, які включають Scelidotherium та Catonyx. OrophodontidaeСкасована родина наземних лінивців Orophodontidae становить досить невелику, але досить відокремлену групу. Вони були класифіковані як окрема мілодонтова надродина Orophodontoidea, сестринський таксон Mylodontoidea. Таксон зараз часто не використовується, а членів роду перенесено на Megalonychidae та Mylodontidae[20]. ФілогенезНаведене нижче філогенетичне дерево родини лінивців базується на даних послідовності колагену та мітохондріальної ДНК (див. рис. 4 у Presslee et al., 2019)[19]:
БіологіяВважається, що лінивці, які мали довші морди, мали більшу гостроту нюху, але, схоже, також мали гірший бінокулярний зір і гіршу здатність локалізувати звуки. Вважається, що низка вимерлих видів лінивців мала слух, оптимізований для низьких частот, можливо, пов'язаний із використанням інфразвуку для спілкування[21][22]. Дослідження 2021 року показало, що мілодон та деякі інші наземні лінивці, мабуть, були принаймні спорадично всеїдними[23]. ВимиранняРадіовуглецеве датування показує, що наземні лінивці зникли на території теперішніх Сполучених Штатів приблизно 11 000 років тому. Nothrotheriops shastensis сезонно відвідував печеру Рампарт (розташовану в Аризоні національної рекреаційної зони озера Мід[en]), залишаючи після себе масивні стратифіковані відкладення субфосилізованого гною, і, ймовірно, процвітав з 13 000 до 11 000 років до нашої ери, коли відкладення раптом було припинено[24]. Steadman et al. стверджують, що дослідження показали, що наземні лінивці зникли з місцевості через кілька років після появи людей не випадково[3]. Сліди знайдені в Нью-Мексико (ймовірно, від 10 до 15,6 тисяч років тому), ймовірно, показують групу людей, які переслідують одного або трьох наземних лінивців Nothrotheriops або Paramylodon, або сцену полювання. Сліди інтерпретуються як зображення семи випадків лінивця, який повертається та підіймається на дибки, щоб протистояти своїм переслідувачам, тоді як люди наближаються з різних сторін, можливо, намагаючись відвернути його увагу[25][26][27]. Ті, хто стверджує, що люди є прямою причиною вимирання наземних лінивців, зазначають, що лінивці, що залишилися, є маленькими лінивцями, які проводять більшу частину часу на деревах, тому їх важко помітити. Хоча ці лінивці були добре сховані, вони все одно постраждали від кліматичних змін, які, як стверджують інші, знищили наземних лінивців. Крім того, після зникнення континентальних наземних лінивців острівні лінивці Карибського басейну вижили приблизно на 6000 років довше, що корелює з тим фактом, що ці острови не були колонізовані людьми приблизно до 5500 років до н.е.[3]. Важко знайти докази, які б підтверджували те чи інше твердження про те, чи люди полювали на наземних лінивців до вимирання[28]. Видалення великої кількості м'яса з великих ссавців, таких як лінивець, не потребує контакту з кістками; Ключовою ознакою взаємодії людини з твариною є знаряддя з їхніх кісток[29]. Полювання на наземних лінивцівМисливська зброяНауковці вважають, що люди потрапили до Нового Світу через Берингію, сухопутний міст, що з'єднував Азію та Північну Америку під час останнього льодовикового максимуму. Мозіман і Мартін (1975) припустили, що перші з цих кочівників походили з мисливських родин, які набули навичок вистежувати та вбивати великих ссавців[30]. До того часу люди розробили ранню мисливську зброю, зокрема наконечники Кловіса[en], які були вузькими різьбленими кам'яними знаряддями, які використовувалися спеціально для великої дичини. Через пару сотень років широкого застосування набув атлатль, який дозволяв метати списи з великою швидкістю[31]. Ці винаходи дозволили б мисливцям збільшити відстань між ними та їхньою здобиччю, потенційно зробивши менш небезпечним наближення до наземних лінивців. ПеревагиПевні характеристики та риси поведінки наземних лінивців зробили їх легкою мішенню для полювання людини та дали мисливцям-збирачам сильні стимули полювати на цих великих ссавців. Наземні лінивці часто годувалися на відкритих місцинах[32]. Нещодавні дослідження намагалися з'ясувати раціон наземних лінивців за скам'янілістю їхнього гною. Аналіз цих копролітів виявив, що наземні лінивці часто їли листя дерев, твердих трав, кущів і юки; ці рослини були розташовані в місцях, які могли б їх відкрити[33], що робило їх легкою здобиччю. Наземних лінивців було не тільки легко помітити, але вони ніколи раніше не спілкувалися з людьми, тому не знали, як на них реагувати. Крім того, ці великі ссавці перевалювалися на задніх лапах і передніх суглобах, тримаючи кігті зверненими всередину. Їхній рух і масивна статура (деякі важили до 3000 кг) вказують на те, що вони були відносно повільними ссавцями[3]. Ці обґрунтовані постфактум висновки на основі доказів могли б пояснити, чому наземні лінивці були легкою здобиччю для мисливців[34]. УскладненняУ той час як наземних лінивців було б відносно легко помітити та наблизитися до них, зброя мисливців на велику дичину була б марною на відстані понад тридцять футів. Знищити наземного лінивця за допомогою списомета було б важко, і для цього знадобилося б глибоке знання виду. Крім того, і без того товста шкіра наземних лінивців була укріплена остеодермами, що ускладнювало проникнення[29][35]. Оскільки наземні лінивці процвітали в середовищі, наповненому великими хижаками, вони, очевидно, також могли б захистити себе від людського хижацтва, тому немає підстав очікувати, що вони були б «легкими хижаками». Харчуючись, вони мали достатньо сил, щоб своїми довгими гострими кігтями розривати гілки дерев; мабуть, їхня сила і грізні кігті були б небезпечними для мисливців, які намагалися напасти на них з близької відстані[36]. Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
