Гужва (деревообробка)

Гужва́, гужі́вка (спор. з гуж, кужба)[1], вужі́вка, ужі́вка — розпарена деревна гілка, що використовувалася для зв'язування[2][3][4][5]. Зазвичай звивалася в кільце.

Гужви робили здебільшого з тонких деревних стовбурів (на території України використовувалася переважно верба та береза, іноді дуб[4], у північних районах Росії для цієї мети застосовувалася ялина), іноді зі свіжозрубаного гілля. Стовбурик дерева приблизно в 2 м завдовжки (1 сажень) і 4,5 см завтовшки (1 вершок) біля комля вставляли тоншим кінцем у розщіп кола і поступово навивали на останній. Якщо дерево гнулося погано і ламалося, його обробляли парою (розпарювали) в парні — землянці з піччю і чаном для води або сухопарним способом (попередньо замочений матеріал клали на розведене в ямі і прикрите дерном багаття).

Гужва вживалася насамперед для в'язання плотів (ними прив'язували до колод поперечини-жорості), огорож (воринь і тинів)[5], заготівлі фашин, в'язанок хмизу, тюків пресованого сіна тощо. З розпареного дерева часто звивалося кільце на ярмі для з'єднання його з війям (каблучка, у гуцулів роскрут)[6].

На півночі Російської імперії (Архангельська губернія, Фінляндія, Карелія та Естонія) гужівки (архангельська назва вицы) з ялівцевого коріння застосовувалися замість цвяхів у суднобудуванні: побудовані за такою технологією судна (кочмари, шняки) на Архангельщині називалися вичанками[7]. У слаборозвинених районах судна за такою зшивною технологією будували до 20-х років XX ст[8].

Примітки

1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
2. Гужва // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
3. Гужівка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
4. Вужівка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
5. Ужівка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
6. Ярмо // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
7. Вица // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
8. Litwin, J., 1985. Sewn Craft of the 19th Century in the European part of Russia. In McGrail S and Kentley: 253—268.h (англ.)

Джерела

• Вица // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
• Вица // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Вица // Большая советская энциклопедия : в 66 т. (65 т. и 1 доп.) / гл. ред. О. Ю. Шмидт. — М. : Советская энциклопедия, 1926—1947.
• Самойлов К. И. Вица // Морской словарь. — М.-Л. : Государственное Военно-морское Издательство НКВМФ Союза ССР, 1941. (рос.)
• Кайгородов Д. Н. Беседы о русском лесе. — М.: Белый город. — С. 227, 280. — ISBN 978-5-7793-1909-6 (рос.)

Посилання

• Еловый корень для шитья. http://www.sewboat.narod.ru. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 3 жовтня 2013. (рос.)
• Ю.Б.Пржиемский. Связывание брёвен в став. Мир путешествий и приключений. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 3 жовтня 2013. (рос.)