|
Гудим-Левкович Павло Костянтинович
Павло Гудим-Левкович (1842, Львівка Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 1907, Царське Село) — український аристократ. Генерал, керуючий Імператорським кабінетом Романових. Учасник війни за визволення Болгарії. ЖиттєписПоходив з козацького шляхетського роду Гудим-Левковичів Переяславського полку Гетьманщини. Землевласник Золотоніського повіту. Син відставного штабс-ротмістра Костянтина Гудима-Левковича (1794 — 1845) і Ксенії Вітавської (1812 — 1869). Виховувався у Київському кадетському корпусі (1859) і Костянтинівському артилерійському училищі (1860), звідки вийшов поручиком до 3-го резервного стрілецького полку з прикомандируванням до Михайлівської артилерійської академії, яку закінчив у 1862. Звання: штабс-капітан (1863), поручик (1864), штабс-капітан артилерії (1867), капітан (1869), підполковник (1874), полковник (за відзнаку, 1875), генерал-майор (1885), генерал лейтенант (за відзнаку, 1895), генерал від інфантерії (1906). У 1864 переведений до 142-го піхотного Звенигородського полку, а потім до 19-ї артилерійської бригади. У 1866 прикомандирований до лейб-гвардії Преображенського полку «для випробування по службі», а в 1867 — до Дінабурзької фортечної артилерії. У 1870, закінчивши Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом, був зарахований до Генерального штабу і призначений старшим ад'ютантом штабу 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії. Потім виконував доручення при штабі військ гвардії і Петербурзького військового округу (1872—1874) і при штабі Гвардійського корпусу (1874—1876). У 1876 призначений ад'юнкт-професором Миколаївської академії на кафедрі військового мистецтва (до 1881). З початком Російсько-турецької війни (1877 — 1878) був відряджений до діючої армії. Входив до загону в Русе при Олександрі III, а потім при головнокомандувачі, князі Миколі Миколайовичі. Брав участь в декількох битвах проти турків. У бою при Езерджі був начальником штабу в загоні графа Воронцова-Дашкова, а при облозі Плевни знаходився в загоні румунського князя Кароля І. За бойові заслуги був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом. Після закінчення війни був призначений в. д. начальника штабу 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії, через рік затверджений на посаді. У 1880 — на посаді начальника штабу Закаспійській області на час Ахал-текінської експедиції, з залишенням на займаних посадах. У 1881 призначений професором військового мистецтва в Миколаївську академію, через три роки — в. д. помічника начальника штабу військ гвардії і Петербурзького військового округу, з залишенням професором, в наступному році затверджений на посаді, а в 1890 — затверджений у званні заслуженого ординарного професора академії. У 1891 призначений помічником керуючого департаментом наділів, а через два роки — керуючий Імператорським кабінетом. У 1895 проведений в генерал-лейтенанти із затвердженням на посаді. Був членом комісії з підготовки коронаційних торжеств. Неодноразово керував міністерством Імператорського двору і наділів під час відсутності міністра. Був почесним членом конференції Миколаївської академії Генерального штабу і дійсним членом Російського географічного товариства у відділенні статистики (1894). 1 січня 1900 призначений членом Державної ради. Відображений на полотні Рєпіна «Урочисте засідання Державної ради 7 травня 1901 року». Помер у 1907 в Царському Селі. Похований на Казанському кладовищі. РодинаБув одружений з Ольгою Сухомлиновою. У 1907 шлюб розірвано. Мав дітей:
Нагороди.jpg)
Іноземні:
Твори
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||
