Горлиця рожевочерева

? Горлиця білолоба
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Голубоподібні (Columbiformes) Родина: Голубові (Columbidae) Рід: Африканська горлиця (Turtur) Вид: Горлиця білолоба
Біноміальна назва
Turtur afer (Linnaeus, 1766)
Синоніми
Columba afra Linnaeus, 1766
Посилання
Вікісховище: Turtur afer Віківиди: Turtur afer ITIS: 563621 МСОП: 22690628 NCBI: 187143

Горлиця білолоба[2] (Turtur afer) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Мешкає в Африці на південь від Сахари.

Рожевочерева горлиця

Таксономія

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис рожевочеревої горлиці до своєї книги «Ornithologie», описавши птаха за зразком з Сенегалу. Він використав французьку назву La tourterelle de Sénégal та латинську назву Turtur senegalensis[4]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[5]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї Systema Naturae, він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном. Одним з цих видів була рожевочерева горлиця, для якої Лінней придумав біномінальну назву Columba afra[6]. Згодом вона була переведена до роду Африканська горлиця (Turtur).

Опис

Довжина птаха становить 22. Виду не притаманний статевий диморфізм. Верхня частина голови блакитнувато-сіра, лоб дещо світліший. Від дзьоба до очей ідуть чорні смуги. Верхняя частина тіла коричнювато-сіра, горло і груди рожевуваті. На кожному крила дві блискучих синіх плями. Дзьоб червоний, кінчик дзьоба жовтуватий.

Поширення і екологія

Рожевочерві горлиці мешкають переважно в Західній і Центральній, а також в деяких районах Східної і Південної Африки. Вони живуть в тропічних лісах, саванах, чагарникових заростях, в садах, на пасовищах і плантаціях. Зустрічаються на висоті до 2000 м над рівнем моря. Рожевочереві горлиці віддають перевагу більш вологішим місцям, ніж сомалійські горлиці. Їм притаманне сезонне кочування: так, в Гані вони мігрують на південь під час сухого сезону, а в Малі трапляються лише під час сезону дощів.

Поведінка

Рожевочереві горлиці живляться переважно насінням трав. Розмножуються протягом всього року. Гніздо розміщується на нижніх гілках дерева або в чагарниках і являє собою пласку платформу, зроблену з хмизу. В кладці 2 білих яйця. Інкубаційний період триває 13 днів, пташенята покриваються пір'ям на 13-14 день.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Turtur afer. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021.
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
4. Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. Volume 2. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 122—123, Plate 10 fig 1. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021. {{cite book}}: |volume= має зайвий текст (довідка)
5. Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Архів оригіналу за 19 вересня 2012. Процитовано 23 листопада 2021.
6. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. Volume 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 284. Архів оригіналу за 23 листопада 2021. Процитовано 23 листопада 2021. {{cite book}}: |volume= має зайвий текст (довідка)

Джерела

• Gibbs, Barnes and Cox, Pigeons and Doves (Pica Press 2001) ISBN 1-873403-60-7
• David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
• Alois Münst und Josef Wolters: Tauben – Die Arten der Wildtauben, 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
• Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.

Посилання

• Xeno-canto: audio recordings of the blue-spotted wood dove [Архівовано 23 листопада 2021 у Wayback Machine.]
• Blue-spotted wood dove - Species text in The Atlas of Southern African Birds [Архівовано 6 січня 2011 у Wayback Machine.].