|
Гордієвський Іван
о. Іван Гордієвський[1] (13 березня 1854, Доброполе — 14 липня 1927, Станиславів, нині Івано-Франківськ) — український греко-католицький священник, громадський та освітній діяч, благодійник. Митрат, почесний крилошанин, перший місцедекан Скальського деканату. Учасник Українських визвольних змагань, депутат Станиславівської повітової ради ЗУНР. ЖиттєписІван Гордієвський народився 13 березня 1854 року в селі Доброполі[2] (коронний край Королівство Галичини та Володимирії Австрійської імперії, нині Чортківського району Тернопільської области, Україна) в родині вчителя народних шкіл[3]. У 1879 році закінчив Львівський університет імені Франца І (нині — Львівський національний університет імені Івана Франка)[2] і був рукопокладений на священника Української греко-католицької церкви[4]. Служив на парафіях[5]: Калуш (1879–1880), Ягільниця поблизу Чорткова (1880–1881), Львів (1881–1883), Шманьківці поблизу Чорткова (1883–1909). Скальський віцедекан у 1888–1909 роках[6] (перший місцедекан, зокрема, в 1909 році[7]). Став митратом[8], архипресвітером капітули, радником консисторії, настоятелем катедри у Станиславові[9] (нині собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську). У 1907 році кандидував у посли до австрійського парламенту (Райхсрату), однак не був обраний. Член окружної шкільної ради, організатор захоронок, бурс[2]. Член повітової ради[10] Після початку наступу з Карпат австрійського війська під час Першої світової війни російська влада, побоюючись можливих саботажів, почала брати заручників з-поміж цивільних людей. Виконуючи цей наказ, станиславівський повітовий управитель наказав заарештувати кілька десятків свідомих українців, серед яких були д-р Іван Дем'янчук, о. Іван Гордієвський (арешт у січні 1915 року[11]), судовий радник Клим Кульчицький, лікар Володимир Янович, директор гімназії д-р Микола Сабат. Спочатку заарештованих тримали у станиславівській тюрмі «Діброва». Коли фронт наблизився до міста, то, на думку Івана Драбчука всіх заручників вивезли до Львова[12]. Руслан Делятинський стверджує, що в 1915 році о. Івана (також о. Єремію Івана Ломницького ЧСВВ) вивезли до Симбірська, звідки він повернувся до Станиславова в 1917 році[11]. Відомий як філантроп, багато займався благодійною діяльністю (наприклад, у 1920 році обраний до складу управи Товариства «Український фонд воєнних вдів і сиріт» у Львові[13]), допомагаючи бідним. Він заснував у Шманьківцях братство тверезости, касу ощадности, крамницю мішаних товарів і збудував дім для читальні «Просвіта» та інших установ[14]. Був головою читальні товариства «Просвіта» у с. Стросівці[15]. Брав участь в українському національно-визвольному русі. Після утворення ЗУНР увійшов до складу Станиславівської повітової ради[16]. Польська влада обмежила його право переміщатися («конфінувала») в 1919 році[9]. Помер 14 липня 1927 року в Станиславові[2], де й був похований на місцевому цвинтарі[17]. Як і щороку, у суботу перед Зеленими Святами 1932 року в Станиславові відбулися заходи з вшанування пам'яти полеглих за український народ. Зокрема, у місцевій катедрі Службу Божу відправив вояк Української галицької армії (став інвалідом на війні), о. катехит Коновалець. Пізніше відбулися панахиди на могилах д-ра Яновича, Дениса Січинського, фундаторок товариства «Рідна Школа», митрата о. Гордієвського.[18]. Міський цвинтар в Івано-Франківську зруйнували за радянської влади (нині тут — Івано-Франківський меморіальний сквер), могила знищена[17]. РодинаБув удівцем принаймні станом на 1898 рік[10]. Брат — о. Порфирій Гордієвський (1857—1940) — український греко-католицький священник. Рукопокладений у 1889 році[19]. Служив священником у селах[20]: Шульганівка в околиці Чорткова (1889–1890, 1896–1898), Росохач в околиці Чорткова (1890–1891), невідомо (1891–1892), Устечко в околиці Заліщиків (1892–1894), Рожнів в околиці Снятина (1894–1896), Свидова/Мухавка в околиці Чорткова (1898—1905), Стрільче в околиці Городенки (1905–1909), Шманьківці в околиці Чорткова (1909–1938). Дружина — Михайлина[21], дочка — Олена (у шлюбі Гаврилко)[22][23]. Помер у 1940 році в селі Шманьківцях Чортківського району Тернопільської области. Похований разом з дружиною в Богослужбовій каплиці (побудована за час його служіння), розташованій на території сільського цвинтаря в Шманьківцях. Поруч з каплицею є могила онуки Любові[24]. Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
