Народився у селі Новоспаське Смоленської губернії. Його прадід був польським шляхтичем з роду Глінок гербуТшаска (пол.Trzaska) — Вікторин Владислав Глінка (пол.Wiktoryn Władysław Glinka). Після втрати Польщею Смоленська 1654 року В. В. Глінка прийняв московське підданство і перейшов у православ'я. Царська влада зберегла за ним володіння на Смоленщині та шляхетські привілеї, в тому числі герб.
Дитинство композитора минало в маєтку батька, відставного капітана Івана Миколайовича Глінки.
У 1817 батьки привозять Михайла до Санкт-Петербургу і влаштовують у Шляхетний пансіон при Головному педагогічному інституті (у 1819 перейменовано у Шляхетний пансіон при Санкт-Петербурзькому університеті), де його гувернером був поет, майбутній декабрист Вільгельм Кюхельбекер. У Петербурзі Глінка бере уроки у провідних музикантів, зокрема в ірландського піаніста і композитора Джона Філда. У пансіоні Глінка знайомиться з Олександром Пушкіним, який відвідував там свого молодшого брата Лева, Глінкиного однокласника.
У 1833-1834 мешкав у Берліні, де займався гармонією і контрапунктом із Зігфрідом Деном. Після повернення до Росії Глінка взявся до роботи над першою своєю першою оперою «Життя за царя» (прем'єра у Петербурзі, 27 листопада 1836). Був призначений капельмейстером Придворної співочої капели (на цій посаді залишався близько двох років).
9 грудня 1836 відбулася прем'єра першої опери Глінки — «Життя за царя». Прем'єра другої опери, «Руслан і Людмила» за поемою Пушкіна, відбулася 27 листопада 1842 року і виявилася не дуже вдалою, хоча згодом саме ця опера була визнана найбільшим досягненням композитора.
Говорячи про зв'язки композитора з Україною, потрібно зазначити, що Михайло Глінка неодноразово бував у Чернігові, Ічні, Ніжині, Григорівці, Монастирищах. А в Качанівці у маєтку Тарновських в 1838 працював над оперою «Руслан і Людмила» (написав низку номерів, зокрема баладу Фіна і марш Чорномора), уривки з якої вперше виконав хор мецената Григорія Тарновського.
У 1838 датуються дві пісні Михайла Глінки, написані на вірші Віктора Забіли: «Не щебечи соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі». Його іменем названа вулиця у Чернігові та альтанку в Качанівці. У своїх «Записках» і листах композитор повідомляє, що працював над симфонічною увертюрою «Тарас Бульба» за однойменною повістю Гоголя, але, на жаль, жодного нотного матеріалу цього твору не збереглося. Подібне трапилося і з начерками його опери «Двомужниця». Дані про ці твори також у «Спогадах про М. І. Глінку» потверджує композитор і критик Олександр Сєров, близький знайомий Глінки.
На сороковому році життя Глінка вирушив у тривалу подорож Іспанією та Францією. Перебуваючи в Мадриді та Севільї, записав кілька народних мелодій, які пізніше використав у своїх творах (симфонічні увертюри «Ніч у Мадриді» й «Арагонська хота»); у Парижі познайомився і зблизився з Берліозом. Потім Глінка повернувся на певний час до Росії; останні роки його життя минули в невпинних мандрівках. Окрім двох опер, Глінка скомпонував багато романсів, ряд п'єс для фортепіано і для оркестру (у тому числі Камаринську і Вальс-фантазію), кілька камерно-інструментальних ансамблів.