|
Глюксбурзький замок
Глю́ксбурзький (Ґлю́ксбурзький) за́мок (нім. Schloss Glücksburg, дан. Lyksborg Slot) — один з найважливіших ренесансних замків у Північній Європі.[2][3] Замок був осередком княжих ліній роду Ґлюксбурґ і тимчасово слугував як головна резиденція данського монарха. Замок розташований у місті Глюксбург у Північній Німеччині над Фленсбурзькою затокою. Є прикладом водного замку. Княжий рід Ґлюксбурґів, члени якого споріднені майже з усіма європейськими династіями, узяв своє ім'я від замку. Сьогодні Глюксбурський замок — одна з найвідоміших атракцій німецької землі Шлезвіг-Гольштейн. У замку розташований музей, відкритий для відвідувачів. ЗамокІсторіяВід монастиря Рюде до Глюксбурзького замкуІсторія сучасних замкових теренів почалася 1192 року, коли подвійний монастир святого Михаїла на Горі був розпущений. Черниць переміщено в монастир святого Івана в Шлезвігу, який існує досі, тоді як ченці покинули місце й подалися на Ґульдгольм на Ланґзее. У 1209—1210 роках ченці заснували новий цистерціанський монастир у Глюксбургу. Поблизу монастиря розташовувався старий замок типу мот-і-бейлі, частини якого збереглися до сьогодні. Так званий монастир Рюде й розлогі володіння в наступних століттях займали і врядували ченці. У тому самому часі сусіднє місто Фленсбург надалі мало кілька замків, а також велику й військово важливу фортецю Дубург, збудовану 1411 року. У перебігу Реформації 1538 року монастир Рюде був секуляризований, а 1544 року перейшов у посідання данського короля Кристіана III. Монастирські будівлі слугували як резиденція адміністратора. На початку XVI століття стан фортеці Дубург у Фленсбургу почав погіршуватися. Родовий осередок старшої лініїІсторія самого замку починається 1582 року. Данський король Фредерік II обдарував свого брата Йоганна, відомого як Ганс Молодший, серед іншого землями Зундевітт, Райнфельдським монастирем і монастирем Рюде. Йоганн, який уже мав значні володіння, набув додаткових теренів. Урядування князівства перебувало великою мірою в руках його брата. Хоча Йоганн був обділеним герцогом, оскільки стани відмовили йому у васалітеті, він пробував збільшити свої статки й репутацію в інші способи. Він успішно працював як ранній підприємець. Як типовий герцог свого часу він показував свою заможність будинками, заснувавши серед іншого замки в Райнфельді й Аренсбеку, які до нашого часу не дотривали. Він оновив Сендерборзький замок, а 1582 року почав будування Глюксбурзького замку на місці, де колись розташовувалось абатство Рюде. Замок був збудований, щоб слугувати зручною сільською резиденцією для самого Йоганна і його сім'ї. Після смерті Йоганна 1622 року герцогство Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург було розділене між його спадкоємцями. Син Йоганна Філіпп одержав замок і землі Глюксбурга й таким чином заснував першу, найстаршу гілку дому Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбург. Замок залишався резиденцією герцогів Глюксбурга протягом понад 150 років, однак маленьке титулярне герцогство надалі було досить незначне само собою. Крім того, що члени дому неодноразово одружувалися з представниками інших шляхетних родів, вони не грали практично жодної ролі в історії країни. Протягом цього часу Глюксбург був радше постійно заселеним осередком шляхетного роду, ніж придворною резиденцією. У половині XVII століття палац і сусідні будівлі містили двір, що налічував у середньому 80 осіб.[4] Нащадки Йоганна (пом. 1622), що мешкали в Глюксбурзькому замку після його смерті:
Зі смертю бездітного Фрідріха Гайнріха Вільгельма 1779 року найстарша гілка роду вимерла, і Глюксбурзький феод повернувся до данської королівської родини. До 1824 року вдова останнього герцога Анна Кароліна мала замок у якості удовиної резиденції. Родовий осередок молодшої лінії1825 року данський король Фредерік VI передав Глюксбурзький феод разом із замком своєму родичеві Фрідріху Вільгельму з роду Гольштейн-Бек. Фрідріх Вільгельм допомагав данському королеві під час Віденського конгресу, за що був наділений титулом герцога. Вихований у Данії та Пруссії, новий герцог був прямим нащадком будівника замку Йоганна III. Разом зі своєю жінкою, Луїзою Кароліною, дочкою Карла Гессен-Кассельського, він заснував молодшу лінію Глюксбурзької династії. Сам Фрідріх Вільгельм уже не жив у замку; проте його жінка мешкала в ньому до Першої шлезвізької війни. Серед їхніх десяти дітей був Кристіан, прародитель лінії Глюксбурзької династії, що й понині займає данський престол. Данська королівська родина часто використовувала замок своїх родичів як літню резиденцію. Від 1854 року король Фредерік VII часто перебував у замку, де помер бездітним 1863 року. Згідно з Лондонським протоколом 1852 року, Кристіан IX з Глюксбурзької лінії став його спадкоємцем. При ньому замок здобув репутацію колиски Європи,[3][5] тоді як сам король часто називався тестем Європи. Зі шлюбу Кристіана з Луїзою Гессен-Кассельською три дочки були одружені з представниками королівських і імператорських домів Англії та Росії: Олександра одружилася з майбутнім королем Едуардом VII, Даґмар — з майбутнім царем Олександром III, наймолодша, Тіра, — з герцогом Камберлендським. Примітки
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
