Глазовський район

Глазовський район
рос. Глазовский район удм. Глаз ёрос
Герб Глазовського району Прапор Глазовського району
Основні дані
Суб'єкт Російської Федерації:	Удмуртія
Код ЗКАТУ:	94210000000
Утворений:	15 липня 1929 року
Населення (2019[1]):	15545 осіб
Площа:	2159,70 км²
Густота населення:	7,20 осіб/км²
Телефонний код:	7-34141
Населені пункти та поселення
Адміністративний центр:	місто Глазов
Сільських населених пунктів:	123
Влада
Адреса адміністрації:	427620, Удмуртія, м. Глазов, вул. Молодої Гвардії, б. 22/а
Голова місцевої думи:	Першин Ілля Іванович
Голова району:	Дягелєв Юрій Миколайович
Мапа

Гла́зовський район (рос. Глазовский район, удм. Глаз ёрос) — муніципальний округ на півночі Удмуртії. Адміністративний центр — місто Глазов, яке не входить до складу району і утворює окремий Глазовський міський округ.

Географія

Вид на річку Чепцу з селища Дом отдиха Чепца

Глазовський район розташований на півночі Удмуртії. Межує з Кіровською областю, Ярським, Юкаменським, Красногорським та Балезінським районами. Площа округу становить 2160 км², з них 1030 км² відведені під сільськогосподарські угіддя, а 1000 км² — ліси, переважно хвойні.

Більшість території округу лежить у болотистій заплаві річки Чепци. Найбільші її притоки в межах округу — Убить, Сепич та Пизеп. Сянінське підземне водосховище наполовину забезпечує водою населення міста Глазова. Територія округу являє собою переважно горбисту рівнину, північ району розташований на Верхньокамській височині.

Основні корисні копалини — торф (здійснюється промисловий видобуток), вапняк, гравій, червона глина (використовуються у виробництві цегли та керамічних виробів[2]), пісок, є невеликі поклади нафти.

Історія

У IX–XIV століттях територію округу займала чепецька культура, найбільшою пам'яткою якої є городище Іднакар поблизу присілка Солдир. З XIV століття почався занепад цієї культури, можливо, через монголо-татарську навалу.

З кінця XVI століття землі стали заселяти удмурти, бесерм'яни, каринські татари та росіяни, які прибули з середньої Вятки та низин Чепци. Вартова книга 1615 року містить згадки про перші поселення на території сучасного округу (погости на Червоній Слудці та Солдирському городищі, присілок Богатирське тощо), у переписі 1678 року вперше згадується село Глазове. 1775 року Катерина II розпочала реформу місцевого управління, в рамках якої була створена система намісництв, підпорядкованих генерал-губернаторам. За указом сенату від 11 вересня 1780 року «Про запровадження Вятського намісництва з 13 повітів» був утворений Глазовський повіт, а село Глазове було перетворено на місто Глазов.

З XVIII століття на території Удмуртії починається масова місіонерська діяльність, яка мала на меті навернути удмуртів у християнство. До початку XX століття у Глазовському повіті діяло 6 благочинних округів, до кожного з яких входило від 10 до 15 парафій[3].

Під час громадянської війни на території Глазовського повіту йшли активні бої між білими військами та червоноармійцями. Один з боїв відбувся на Почашевській висоті поблизу присілка Почашево.

Глазовський район утворений 15 липня 1929 року згідно з постановою Всеросійського центрального виконавчого комітету. На момент утворення тут проживало 47 197 жителів у 212 населених пунктах. Того ж року на території району пройшла колективізація, в рамках якої було сформовано 163 колгоспи, якими оброблялося 12 577 га землі. Станом на 1929 рік у районі було 3 заводи — лісопильний, спирто-горілчаний та льонообробний.

У роки Другої світової війни 9117 жителів Глазова та Глазовського району були призвані до лав Червоної армії. На фронтах загинули 1974 жителі Глазова та 3926 селян з району. 600 колгоспників району брали участь у будівництві залізниці Іжевськ—Балезіно.

1950 року в районі було 93 колгоспи. У післявоєнні роки інтенсивно розвивалося сільське господарство, збільшилося поголів'я великої рогатої худоби (26 435 голів у 1979), забезпечення господарств тракторами та комбайнами, було досягнуто високих врожаїв зернових[4].

2021 року Глазовський район перетворено в муніципальний округ зі збереженням старої назви, усі сільські поселення були ліквідовані[5]:

Поселення	Площа, км²	Населення, осіб (2002[6])	Населення, осіб (2010[7])	Населення, осіб (2019[1])	Центр	Населені пункти
Адамське сільське поселення	68,40	1837	1734	1677	Дом отдиха Чепца	7
Верхньобогатирське сільське поселення	608,40	2402	1862	1526	Верхня Богатирка	18
Гульоковське сільське поселення	151,62	1112	1190	1135	Гульоково	11
Качкашурське сільське поселення	82,62	1190	1213	1223	Качкашур	9
Кожильське сільське поселення	177,65	2531	2315	2084	Кожиль	14
Куреговське сільське поселення	149,43	1234	965	756	Курегово	9
Октябрське сільське поселення	91,09	1980	1836	1690	Октябрський	10
Парзинське сільське поселення	90,58	1089	916	788	Парзі	9
Понінське сільське поселення	549,08	2626	2398	2016	Поніно	19
Ураковське сільське поселення	143,61	1499	1258	1045	Ураково	10
Штанігуртське сільське поселення	47,23	1292	1445	1605	Штанігурт	7

Туристичні об'єкти

Солдирське городище (Іднакар)

На території округу розташовані 25 пам'яток[8], найбільшу цінність має археологічна пам'ятка IX-XIV століть всеросійського значення — Солдирське городище (Іднакар), середньовічний центр чепецьких земель.

В окрузі розташовано 20 природоохоронних територій, найбільш значущими з яких є кедровий гай у присілку Колевай, який має науково-пізнавальну та естетичну цінність, та ліс між присілками Адам та Заболотне, де трапляється багато рідкісних рослин, занесених до Червоної книги: лілія лісова, любка дволиста, коручка темно-червона тощо[9].

Єдиною архітектурною пам'яткою округу є садиба О. К. Іванової у присілку Бабино. Об'єктами культурної спадщини регіонального значення визнані пам'ятники та братські могили загиблим воїнам у населених пунктах Золотарьово, Кожиль, Кочишево, Портяново та Трубашур, пам'ятник В. І. Леніну у присілку Кочишево, бюст Йосипа Наговіцина у селі Октябрський та бюст загиблої стюардеси Н.Курченко у селі Поніно.

У 2005 році в присілку Адам було відкрито лижну базу з трасою, яка відповідає світовим стандартам[2].

Населені пункти

№	Населений пункт	Населення, осіб (2002)	Населення, осіб (2010)
1	Абагурт	50	20
2	Адам	817	799
3	Азамай	28	40
4	Алексієвський	22	19
5	Артьонки	5	2
6	Бабино	63	56
7	Бадзимшур	14	12
8	Березовий	36	33
9	Васильєво	18[10]	0
10	Великий Лудошур	63	67
-	Верхній Колевай	0	-
11	Верхній Сепич	61	27
12	Верхня Богатирка	179	171
-	Верхня Кузьма	0	-
13	Верхня Слудка	296	295
14	Верхня Убить	31	43
15	Весьякар	1	1
16	Вильгурт	24	23
17	Главатських	7	11
18	Горд'яр	37	17
19	Горлиця	-	4
20	Гульоково	384	386
21	Дзякіно	851	721
22	Долгоєво	0	3
23	Дома 1143 км	45	71
24	Дома 1147 км	3	1
-	Дома 1157 км	16[11]	-
25	Дома 1168 км	11	8
26	Дома 1169 км	18	16
27	Дома 1173 км	11	6
28	Дома 1177 км	3	4
-	Дома 1179 км	0	-
29	Дома 1181 км	1[12]	0
30	Дома 1182 км	9	3
31	Дом отдиха Чепца	767	711
32	Дондикар	306	256
33	Єскіно	37	25
34	Заболотне	26	29
35	Зарізь	11	17
36	Золотарьово	452	362
37	Зотово	17	13
38	Іваново	34	19
39	Ізвиль	5	5
40	Ізошур	56	35
41	Кабаково	93	77
42	Карасево	67	58
43	Качкашур	752	807
44	Кельдиково	36	18
45	Кипка	70	55
46	Кляпово	40	17
47	Кожиль (присілок)	839	840
48	Кожиль (селище)	58	12
49	Колевай	59	120
50	Коротаєво	286	220
51	Коротай	13	12
52	Кортишево	12	5
53	Коршевіхіно	29	14
54	Коршуново	40	11
55	Котнирево	16	9
56	Кочишево	438	400
57	Курегово	487	413
58	Лекшур	70	58
59	Лумпашур	28	10
60	Люм	556	428
61	Ляпино	5	5
62	Макшур	40	37
63	Малий Лудошур	177	180
64	Миртиково	18	12
65	Митино	120	83
66	Нижній Колевай	14	7
67	Нижня Богатирка	98	78
68	Нижня Кузьма	91	68
69	Нижня Слудка	64	46
70	Нижня Убить	28	19
71	Нові Парзі	41	45
72	Озегвай	77	33
73	Октябрський	1345	1256
74	Омутниця	217	198
75	Отогурт	282	205
76	Парзі	780	715
77	Парзінське СПТУ № 7	55	44
78	Паслоково	26	25
79	Педоново	110	87
80	Печешур	5	3
81	Пишкець	47	36
82	Поздеєво	7	6
83	Полдарай	114	87
84	Полинга	25	67
85	Полом	58	32
86	Помаяг	36	19
87	Поніно	1508	1403
88	Порпієво	32	11
89	Портяново	41	22
90	Пудвай	109	81
91	Пусошур	332	306
92	Роз'їзд Убить 1152 км	19	1
93	Роз'їзд Туктим 1181 км	-	0
94	Самки	171	110
95	Семеновський	36	45
96	Сепич	44	29
97	Сергієвка	-	28
98	Симашур	83	83
99	Солдир	132	144
-	Сороково	0	-
100	Сьова (присілок)	15	3
101	Сьова (селище)	322	201
102	Сяніно	23[13]	0
103	Тагапі	24	10
104	Татарські Парзі	129	123
105	Тек	14	3
106	Трубашур	345	334
107	Тукбулатово	141	120
-	Тураєво	0	-
-	Тяпик	0	-
108	Удмуртські Ключі	408	444
109	Удмуртські Парзі	46	43
110	Умськ	52	26
111	Ураково	163	142
112	Усть-Пишкець	62	43
113	Усть-Пусошур	2	2
114	Чажайський лісоучасток	421	203
115	Чебершур	5	4
116	Чиргіно	143	115
117	Чура	401	421
118	Шалаші	3[14]	0
119	Штанігурт	986	1146
120	Шудзя	128	112
121	Ягошур	60	41
122	Ягул	30	22
123	Якшино	0	3

Населення

Населення округу складає 15545 осіб (2019, 17132 в 2010[15], 18792 в 2002). Чоловіки (станом на 2010 рік) становлять 47,6 % населення, жінки — 52,4 %.

Станом на 2009 рік 15 197 осіб мали право голосу, з них 3617 жителів у віці від 18 до 30 років, 7054 осіб є працездатними у віці понад 30 років і 4526 жителів району є пенсіонерами. Середня заробітна плата у районі станом на 2009 рік — 2625 рублів. 1545 мешканців Глазовського району є безробітними, що становить 14,5 % працездатного населення[16].

Національний склад населення станом на 2010 рік[17]:

Народність	Чисельність, осіб	%
Удмурти	11370	66,37
Росіяни1	4915	28,69
Татари	418	2,44
Бесерм'яни	72	0,42
Українці	56	0,33
Інші2	162	0,94
Особи, що не зазначили національності	139	0,81

1. ↑  З них козаків — 9 осіб
2. ↑  Азербайджанці — 24 особи, вірмени — 22, башкири — 18, марійці — 17, чуваші — 16, німці — 13, цигани — 7, білоруси, узбеки — по 6, корейці, туркмени — по 5, молдовани — 4, комі, комі-перм'яки, поляки — по 3, греки, литовці, мордва — по 2, грузини, таджики, турки — по 1 особі, інші — 1 особа

Господарство

В окрузі є одне промислове підприємство — Торфопідприємство «Дзякіно» у однойменному селі, яке входить до складу ВАТ «Удмуртторф». Підприємство спеціалізується на видобутку та переробці торфу, дерево- та металообробці.

Сільське господарство представлене 17 сільськогосподарськими підприємствами та 11 селянсько-фермерськими господарствами. Основним напрямком діяльності сільськогосподарських підприємств району є м'ясо-молочне тваринництво. Обробляються зернові, кормові культури, картопля та овочі[18].

Соціальна сфера

Фольклорний ансамбль «Чупчи гурьёс» з Штанігурта

Освіта

На території округу діють 23 школи, в тому числі 12 середніх, 6 основних та 5 шкіл-дитсадків. Працює дитячий будинок творчості та дитячо-юнацька спортивна школа. У селі Поніно діє дитяча школа мистецтв[19].

Культура

В окрузі діють районний будинок культури та 32 сільські будинки культури та клуби. Окружна бібліотека має 22 філії на території округу[19]. Діє історико-краєзнавчий комплекс при будинку культури присілка Кожиль, де виставлені експонати, пов'язані з культурою та звичаями північної Удмуртії.

В окрузі функціонують культурні центри чотирьох основних народів округу: центр удмуртської культури у присілку Золотарьово, центр російської культури у селі Октябрьский, центр татарської культури у присілку Татарські Парзі та центр бесерм'янської культури у присілку Отогурт[2].

Створений 1994 року народний фольклорний ансамбль «Іднакар» працює над розвитком удмуртської культури та є дипломантом міжнародних фольклорних фестивалів фінно-угорських народів[9]. В Удмуртії також відомі народні колективи «Дидиксін» з села Кожиль та «Чебершур» з села Парзі[3].

Охорона здоров'я

Мешканців округу обслуговують 5 лікарень та одна амбулаторія. На території округу працюють 33 фельдшерсько-акушерські пункти[19].

На території округу розташовані 5 дитячих оздоровчих таборів, дитяча дача. Також в окрузі розташовані зони відпочинку підприємств міста Глазова, зокрема, профілакторій ВАТ «Чепецький механічний завод» у селищі Дом отдиха Чепца.

У присілку Трубашур розташований «Комплексний центр соціального обслуговування населення Глазовського району», де проводиться комплексне лікування різними методиками — від медикаментозного до парафіно-озокеритолікування[2].

Персоналії

Пам'ятник Йосипу Наговіцину у селі Октябрський

У присілку Омутниця народився Йосип Наговіцин (1888 — 1937) — радянський революціонер, перший керівник Удмуртії.

З Глазовського району родом 3 Герої Радянського Союзу

• Аркадій Логінов (1921 — 1987) — авіатор, родом з присілка Поздеєво
• Іван Опалев (1906 — 1956) — авіатор, уродженець присілку Удмуртські Ключі
• Олександр Пряженников (1922 — 1945) — артилерист, родом з присілка Артьонки.

Уродженцями Глазовського району є такі діячі науки і культури:

• Михайло Ворончихин (*1947) — актор, Заслужений артист Росії, родом з присілка Качкашур
• Олександр Наговіцин (1909 — 1952) — удмуртський поет та журналіст, відомий під псевдонімом Олександр Ерік, уродженець присілка Омутниця
• Олександра Перевощикова (1905 — 1995) — доктор медичних наук, Заслужений діяч науки Удмуртії, депутат Верховної Ради СРСР, перша удмуртка, яка здобула звання професора, родом з присілка Трубашур
• Карл Пономарьов (*1931) — доктор історичних наук, професор Удмуртського державного університету, міністр освіти Удмуртської АРСР
• Віктор Шибанов (*1962) — удмуртський письменник, кандидат філософських наук, член Правління Міжнародної асоціації фіно-угорських письменників, народився у присілку Котнирево

Уродженцем села Митино Глазовського району є Анна Кунаєва (*1985) — біатлоністка, триразова переможниця Універсіади[2].

Примітки

1. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2019 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
2. Загальні відомості про Глазовський район^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
3. В. С. Шудегова Краєзнавча робота Глазовської районної бібліотеки (рос.)
4. Історія Глазовського району — Официальная Удмуртия^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
5. Закон Удмуртской Республики от 29 апреля 2021 г. № 38-РЗ «О преобразовании муниципальных образований, образованных на территории Глазовского района Удмуртской Республики, и наделении вновь образованного муниципального образования статусом муниципального округа» - Электронный фонд правовых и нормативно-технических документов (рос.)
6. Результати перепису населення 2002 року в Удмуртії (рос.) [Архівовано 2022-08-17 у Wayback Machine.]
7. Результати перепису населення 2010 року в Удмуртії (рос.) [Архівовано 2022-08-17 у Wayback Machine.]
8. Памятники истории и культуры (объекты культурного наследия) народов Российской Федерации. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013.
9. Пам'ятки Глазовського району — Официальная Удмуртия^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
10. З них бесерм'яни — 72 %.
11. З них удмурти — 81 %.
12. З них удмурти — 100 %.
13. З них удмурти — 83 %.
14. З них росіяни — 100 %.
15. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 3 січня 2016.
16. Демографія Глазовського району — Официальная Удмуртия^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
17. Національний склад населення Удмуртії згідно з переписом населення Росії 2010 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013.
18. Основні підприємства Глазовського району^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
19. Заклади соціальної інфраструктури Глазовського району^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)

Посилання

• Глазовський район на сайті Державної ради Удмуртії (рос.)
• Глазовський район на сайті «Офіційна Удмуртія»^[недоступне посилання з квітня 2019] (рос.)
• В. М. Чиркова Глазов ёрослэн азбукаез (удм.)
• Объекты культурного наследия (памятники истории и культуры) регионального (Удмуртской Республики) значения^[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
• Кандалы для интуриста [Архівовано 8 листопада 2011 у Wayback Machine.] — Красное знамя, 6.11.2009