Генрієтта Свон Лівітт

Генрієтта Свон Лівітт
англ. Henrietta Swan Leavitt
Народилася	4 липня 1868(1868-07-04)[1][2][3]  Ланкастер, Вустер, Массачусетс, США[4]
Померла	12 грудня 1921(1921-12-12)[1][5][3] (53 роки)  Кембридж, Массачусетс, США[4]  ·злоякісна пухлина
Поховання	Кембриджське кладовище^d[6]
Місце проживання	Ланкастер
Країна	США
Діяльність	астрономка
Alma mater	Коледж Редкліфф (1892)[4] Гарвардський університет Оберлінський коледж^d[4]
Галузь	астрономія[4]
Заклад	Гарвардський університет Гарвардська обсерваторія[4]
Членство	Фі Бета Каппа Гарвардські комп'ютери Американське астрономічне товариство[7] AAAS[7] Американська асоціація жінок у вищій освіті AAVSO
Батько	Джордж Розвелл Лівітт^d[8]
Мати	Генрієтта Свон Кендрік^d[8]
Родичі	Джон Лівітт^d і Еразм Дарвін Лівітт^d
Генрієтта Свон Лівітт у Вікісховищі

Генрієтта Свон Лівітт[вин. 1] (англ. Henrietta Swan Leavitt, 4 липня 1868 — 12 грудня 1921) — американська астрономка[15], одна з «Гарвардських комп'ютерів» — жінок, найнятих в Гарвардську обсерваторію для обробки астрономічних даних. Відкрила залежність період — світність для цефеїд, що дозволило вимірювати відстані до галактик і призвело до переосмислення природи галактик і масштабів Всесвіту[16][17].

Закінчивши коледж Редкліфф, Лівітт працювала в Гарвардській обсерваторії, проводячи вимірювання на фотопластинках для каталогізації положення та яскравості зір. Вона дослідила цефеїди у Малій Магеллановій Хмарі і виявила зв'язок між їхнім періодом змінності та видимим блиском. Хоча відстань до Малої Магелланової Хмари в той час була невідома, після калібрування шляхом вимірювання відстані до сусідньої зорі того ж типу за допомогою паралактичного методу цефеїди стали стандартними свічками для вимірювання відстаней в астрономії[18].

Після смерті Лівітт Едвін Габбл виявив цефеїди в кількох туманностях, у тому числі в туманності Андромеди, і, застосовуючи закон Лівітт, підрахував, що відстані до них були надто великими, щоб вони могли бути частиною Чумацького Шляху. Таким чином він довів, що ці туманності є окремими галактиками. Це вирішило «Велику суперечку» в астрономії щодо розміру Всесвіту. Пізніше Габбл застосував закон Лівітт, щоб уточнити закон Габбла — Леметра для розширення Всесвіту.

Біографія

Молодість та освіта

Гарвардська обсерваторія, де працювала Генрієтта Свон Лівітт

Генрієтта Свон Лівітт народилася 4 липня 1868 року в Ланкастері у штаті Массачусетс, США. Вона була донькою Генрієтти Свон Кендрік і служителя конгрегаційної церкви Джорджа Розвелла Лівітта[19]. Генрієтта Лівітт залишалася глибоко релігійною та відданою церкві упродовж усього життя[20].

Лівітт протягом двох років навчалася в Оберлінському коледжі^[en], потім перейшла до Товариства колегіального навчання жінок Гарвардського університету (яке пізніше стало коледжем Редкліфф). Там вона 1892 року здобула ступінь бакалавра[21]. На четвертому курсі коледжу Лівітт пройшла курс астрономії, за який отримала A−[22]^:27[вин. 2].

Генрієтта Лівітт (третя зліва) працює серед «Гарвардських комп'ютерів».

Лівітт почала наукову кар'єру в Гарвардській обсерваторії — в жіночій команді, знаній як «Гарвардські комп'ютери»[23]. За тогочасними стереотипами, жінкам краще пасувала кропітка й низькооплачувана робота з даними, натомість теоретичну і спостережну роботу мусили робити чоловіки. Слідуючи цим уявленням, директор обсерваторії Едвард Пікерінг найняв Генрієтту Лівітт для вимірювання та каталогізації яскравості зір на фотопластинках обсерваторії[24].

У 1893 році Лівітт рекомендували для роботи над здобуттям наукового ступеня на основі результатів, які вона отримала в Гарвардській обсерваторії, але через хронічну хворобу жінка так і не здобула ступінь[25]. 1898 року вона стала співробітницею Гарвардського університету. Пізніше Лівіт залишила обсерваторію та здійснила дві подорожі до Європи, а потім працювала асистенткою в Белойтському коледжі^[en] у Вісконсині. У цей час вона захворіла, що призвело до прогресуючої втрати слуху[26][27].

Наукова робота

Лівітт працює за своїм столом в Гарвардській обсерваторії[27]

Лівітт повернулася в обсерваторію Гарвардського коледжу в 1903 році. Оскільки вона була фінансово незалежною, Пікерінг спочатку їй навіть не платив. Пізніше вона отримувала 30 центів за годину роботи[22]^:32, 10,5 доларів на тиждень (еквівалент 356 доларів в цінах 2023 року). Її описували як «працьовиту, серйозну…, мало схильну до легковажних справ і щиро віддану сім'ї, церкві та кар'єрі»[16]. У Гарвардській обсерваторії Лівітт працювала разом з Енні Джамп Кеннон, яка також була глухою[28].

Пікерінг доручив Лівітт вивчити змінні зорі у Малій та Великій Магеллановій Хмарі. Зорі були зняті на фотопластинки за допомогою астрографа Брюса на Бойденській станції^[en] Гарвардської обсерваторії в Арекіпі в Перу. Лівітт визначила 1777 змінних зір. 1908 року вона опублікувала результати своїх досліджень в «Анналах астрономічної обсерваторії Гарвардського коледжу», зазначивши, що яскравіші змінні мають довший період[29].

Графік зі статті, яку підготувала Лівітт 1912 року. Горизонтальна вісь — логарифм періоду відповідної цефеїди, а вертикальна вісь — її зоряна величина. Накреслені лінії з'єднують точки, що відповідають мінімальному та максимальному блиску зір[30][31].

У статті 1912 року Лівітт досліджувала зв'язок між періодом та яскравістю у виборці з 25 цефеїд у Малій Магеллановій Хмарі[9]. Стаття була надіслана й підписана Едвардом Пікерінгом, але перше речення вказує на те, що її «підготувала міс Лівітт»[30]. Лівітт склала графік залежності видимої зоряної величини цефеїди від логарифма періоду й визначила, що, за її власними словами,

Можна легко провести пряму лінію між кожною з двох серій точок, що відповідають максимумам і мінімумам, показуючи таким чином, що існує простий зв’язок між яскравістю змінних цефеїд та їх періодами[30]. Оригінальний текст (англ.) A straight line can be readily drawn among each of the two series of points corresponding to maxima and minima, thus showing that there is a simple relation between the brightness of the Cepheid variables and their periods.

Тоді Лівітт використала спрощене припущення, що всі цефеїди в Малій Магеллановій Хмарі знаходяться приблизно на однаковій відстані, щоб їхню власну яскравість можна було вивести з видимої яскравості, зареєстрованої на фотопластинках, з невідомим масштабним коефіцієнтом, оскільки відстань до Магелланових Хмар ще була невідома. Вона висловила надію, що з часом для деяких цефеїд будуть виміряні паралакси, що дозволить визначити невідомий масштабний коефіцієнт. Невдовзі це сталося[18], давши абсолютне калібрування залежності період-світність[30]. Таким чином науковиця встановила, що логарифм періоду лінійно пов'язаний з логарифмом середньої оптичної світності зорі[32].

Лівітт також розробила, а потім продовжувала вдосконалювати Гарвардський стандарт для зоряних величин. Щоб визначити його, вона проаналізувала 299 фотопластин з 13 телескопів. 1913 року побудовану нею шкалу затвердив Міжнародний комітет фотографічних величин[33].

У 1913 році Лівітт відкрила T Компаса^[en], повторювану нову в сузір'ї Компас, одну з найчастіше повторюваних нових зір, спалахи якої спостерігалися в 1890, 1902, 1920, 1944, 1967 і 2011 роках[34].

Лівітт була членкинею Фі Бета Каппа, Американської асоціації жінок з вищою освітою, Американського астрономічного та астрофізичного товариства, Американської асоціації сприяння розвитку науки та почесною членкинею Американської асоціації спостерігачів змінних зір. 1921 року, коли Гарлоу Шеплі обійняв посаду директора обсерваторії, Лівітт призначили керівницею відділу зоряної фотометрії, але в кінці того ж року вона померла від раку[22]^:89.

Хвороба і смерть

Пам'ятник родини Лівітт на кладовищі в Кембриджі, штат Массачусетс

Наукова робота Лівітт в Гарварді часто переривалася через хвороби та сімейні обставини, а у віці 53 років науковиця померла від раку шлунка[35]. Її колега Солон Бейлі^[en] написав у некролозі на смерть Лівітт, що «вона мала щасливу, радісну здатність цінувати в людях все, що заслуговувало шани й кохання, і мала таку сонячну натуру, що для неї все життя було прекрасним і сповненим сенсу»[22]^:28.

Її поховали на ділянці родини Лівітт на Кембриджському кладовищі в Кембриджі, штат Массачусетс. Могила знаходиться на вершині пологого пагорба й відмічена високим шестикутним пам'ятником, на вершині якого стоїть земна куля на мармуровому постаменті. Тут же похований її дядько Еразм Дарвін Лівітт^[en] та інші Левітти. З одного боку пам'ятника встановлена табличка з іменами Генрієтти, Міри та Розуелл Лівітт. Поруч знаходяться могили Генрі та Вільяма Джеймсів[22]^:90.

Значення наукових результатів

Лівітт проводить вимірювання в 1921 році

За словами наукового письменника Джеремі Бернштейна^[en], «змінні зорі викликали інтерес протягом багатьох років, але коли вона вивчала ці пластини, я сумніваюся, що Пікерінг думав, що вона зробить важливе відкриття — таке, яке зрештою змінить астрономію»[36]. Співвідношення період–світність для цефеїд, тепер знане як «закон Лівітт»[37], зробило ці зорі першою стандартною свічкою в астрономії, що дозволило вченим обчислювати відстані до зір, надто віддалених, щоб спостерігати їхній паралакс. За рік після того, як Лівітт повідомила про свої результати, Ейнар Герцшпрунг визначив відстань до кількох цефеїд у Чумацькому Шляху. Після такого калібрування можна було точно визначити відстань до будь-якої цефеїди[18].

Відкриття Лівітт точного способу вимірювання відстаней у міжгалактичному масштабі проклало шлях до розуміння сучасною астрономією структури та масштабу Всесвіту[16]. Незабаром цефеїди були виявлені в інших галактиках і стали важливим доказом того, що «спіральні туманності» є окремими галактиками, розташованими далеко за межами Чумацького Шляху. Таким чином, відкриття Лівітт назавжди змінило уявлення людства про Всесвіт, примусивши Гарлоу Шеплі перемістити Сонце з центру галактики у «Великій суперечці», а Едвіна Габбла — відсунути інші галактики за межі Чумацького Шляху. Доведення Едвіном Габблом закону Габбла для розширення Всесвіту також стало можливим завдяки новаторським дослідженням Лівітт[38]. Тепер цефеїди дозволяють астрономам вимірювати відстані приблизно до 60 мільйонів світлових років. Ще більші відстані зараз вимірюють за допомогою яскравіших стандартних свічок — наднових типу Ia[39][40].

Габбл часто говорив, що Лівітт заслуговує на Нобелівську премію за свою роботу[41]. Математик Йоста Міттаг-Леффлер, член Шведської академії наук, намагався номінувати її на цю премію в 1925 році, але дізнався, що вона померла від раку три роки тому[21][22]^:118. (Нобелівську премію не присуджують посмертно.)

Пам'ять

• Залежність період — світність для цефеїд тепер іноді називають «законом Лівітт»[37].
• Астероїд 5383 Лівітт і кратер Лівітт^[en] на Місяці названі на честь Генрієтти Свон Лівітт[42][43].
• На її честь названо один із телескопів ASAS-SN, розташований в Макдональдській обсерваторії в Техасі[44].

В культурі

• Анна фон Мертенс^[en] створила книгу «Увага є відкриттям: життя та спадщина Генрієтти Лівітт» (англ. Attention Is Discovery: The Life and Legacy of Henrietta Leavitt). На її сторінках художні інтерпретації роботи Лівітт переплітаються з фотографіями та описами роботи Лівітт та інших Гарвардських комп'ютерів[45].
• У 2005 році Джордж Джонсон^[en] написав біографію «Зорі міс Лівітт» (англ. Miss Leavitt's Stars), яка через історію Лівітт показує успіхи жінок в науці[46].
• У 2013 році Роберт Берлі написав біографію для дітей віком від чотирьох до восьми років «Дивись вгору! Генрієтта Лівітт, астрономка-піонерка» (англ. Look Up!: Henrietta Leavitt, Pioneering Woman Astronomer)[47].
• У 2015 році Лорен Гандерсон^[en] написала п'єсу «Мовчазне небо» (англ. Silent Sky), яка розповідає про шлях Лівітт від її вступу в Гарвард і до її смерті[48].
• Тео Штрасселл написав п'єсу «Тривожні речі, які ми робимо» (англ. The Troubling Things We Do), абсурдистський твір, в якому детально описується життя Генрієтти Лівітт та інших вчених її епохи[49].
• Книга Дави Собел^[en] «Скляний Всесвіт» (англ. The Glass Universe) розповідає про роботу жінок, які аналізували зображення зір, отримані в Гарвардській обсерваторії[50].
• BBC включила Лівітт до серії «Пропущений геній», покликаної відзначити людей із різним походженням, які сильно вплинули на наш світ[24].
• Central Square Theatre^[en] замовив п'єсу «Жінки, які картографували зорі» (англ. The Women Who Mapped The Stars) у межах серії «Brit D'Arbeloff Women in Science Production». П'єсу написав Джойс Ван Дайк, і її поставили у Nora Theatre Company. Серед іншого, п'єса оповідала історію Лівітт[51].

Виноски

1. Її прізвище «Leavitt» ([ˈlɛvɪt]) традиційно передається в україномовних джерелах як «Лівітт»[9][10][11][12]. В «Історії астрономії» Климишина 2000 року ім'я передано як «Хенрієта», а в «Астрономічному енциклопедичному словнику» 2003 року — як «Хенріетта Суон»[12], однак за українським правописом 2019 року точнішою транслітерацією є «Генрієтта Свон»[13], що також узгоджується з іменем «Генрієтта», вказаним у підручнику Андрієвського та ін. 2019 року[10], майже узгоджується з іменем «Генрієта Свон», вказаним у підручнику Панько й Сергієнко 2020 року[11], та узгоджується з іменем «Генрієтта Свон», вказаним у статті The Universe. Space. Tech. 2023 року[14].
2. За американською системою оцінювання найвищою оцінкою є A+, потім слідують A, A−, B+, B і т.д., а найнижчою, незадовільною оцінкою є F.

Примітки

1. Архів історії математики Мактьютор — 1994.
   d:Track:Q547473
2. Депортіво — 1906.
   d:Track:Q8760
3. Енциклопедія Брокгауз
   d:Track:Q237227
4. Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century — Routledge, 2003. — Vol. 2. — P. 759. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
   d:Track:Q28721132d:Track:Q16733642d:Track:Q1508259
5. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
6. Find a Grave — 1996.
   d:Track:Q63056
7. NNDB — 2002.
   d:Track:Q1373513
8. Pas L. v. Genealogics — 2003.
   d:Track:Q19847329d:Track:Q19847326
9. Климишин, 2000, с. 488.
10. Андрієвський та ін., 2019, с. 359.
11. Панько, Сергієнко, 2020, с. 135.
12. Лівітт // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 254. — ISBN 966-613-263-X.
13. Український правопис: §122 п.4, §124, §128 п.3, §130 п.1
14. Десять найвпливовіших жінок-астрономів, які змінили наше розуміння Всесвіту. The Universe. Space. Tech. 8 березня 2023. Процитовано 7 листопада 2024.
15. Johnson, Kirk (27 березня 2024). Overlooked No More: Henrietta Leavitt, Who Unraveled Mysteries of the Stars - The portrait that emerged from her discovery, called Leavitt’s Law, showed that the universe was hundreds of times bigger than astronomers had imagined. The New York Times. Архів оригіналу за 27 березня 2024. Процитовано 28 березня 2024.
16. «1912: Henrietta Leavitt Discovers the Distance Key.» Everyday Cosmology. N.p., n.d. Web. October 20, 2014. 1912: Henrietta Leavitt Discovers the Distance Key. Everyday Cosmology. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 1 січня 2020.
17. Климишин, 2000, с. 488, 613.
18. Fernie, J.D. (December 1969). The Period–Luminosity Relation: A Historical Review. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. 81 (483): 707. Bibcode:1969PASP...81..707F. doi:10.1086/128847.
19. Lamb, Gregory M. (5 липня 2005). Before computers, there were these humans... Christian Science Monitor. Процитовано 1 січня 2020.
20. Alan Lightman (22 жовтня 2010). The Discoveries: Great Breakthroughs in 20th-Century Science. Knopf Canada. с. 175–. ISBN 978-0-307-36986-4.
21. Singh, Simon (2005). Big Bang: The Origin of the Universe. Harper Perennial. Bibcode:2004biba.book.....S. ISBN 978-0-00-715252-0.
22. Johnson, George (2005). Miss Leavitt's Stars: The Untold Story of the Woman Who Discovered How To Measure the Universe (вид. 1st). New York: Norton. ISBN 978-0-393-05128-5.
23. Henrietta Swan Leavitt | Biography & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 2 травня 2023.
24. McNeill, Leila. The 'star-fiend' who unlocked the Universe. www.bbc.com (англ.). Процитовано 27 грудня 2022.
25. Kidwell, Peggy Aldrich (2000). Leavitt, Henrietta Swan. American National Biography Online. Oxford University Press. doi:10.1093/anb/9780198606697.article.1300973.
26. Hockey, Thomas (2007). Biographical Encyclopedia of Astronomers. New York: Springer-Verlag. ISBN 978-0-387-35133-9.
27. Hamblin, Jacob Darwin (2005). Science in the Early Twentieth Century. ABC-CLIO. с. 181–184. ISBN 978-1-85109-665-7.
28. Sobel, Dava (2016). The Glass Universe. Viking. с. 113. ISBN 9780698148697.
29. Leavitt, Henrietta S. (1908). 1777 variables in the Magellanic Clouds. Annals of Harvard College Observatory. 60: 87—108. Bibcode:1908AnHar..60...87L.
30. Leavitt, Henrietta S.; Pickering, Edward C. (March 1912). Periods of 25 Variable Stars in the Small Magellanic Cloud. Harvard College Observatory Circular. 173: 1—3. Bibcode:1912HarCi.173....1L.
31. Malatesta, Kerri (13 квітня 2010). Delta Cephei. American Association of Variable Star Observers. Процитовано 1 січня 2020.
32. Madore, Barry F.; Rigby, Jane; Freedman, Wendy L.; Persson, S. E.; Sturch, Laura; Mager, Violet (2009). The Cepheid Period–Luminosity Relation (The Leavitt Law) at Mid-Infrared Wavelengths. III. Cepheids in NGC 6822. The Astrophysical Journal. 693 (1): 936—939. arXiv:0812.0186. Bibcode:2009ApJ...693..936M. doi:10.1088/0004-637X/693/1/936.
33. Henrietta Leavitt. SheIsAnAstronomer.org. Процитовано 1 січня 2020.
34. Leavitt, Henrietta S.; Pickering, Edward C. (May 1913). 25 New Variable Stars, Principally in Harvard Maps 39 and 45. Harvard College Observatory Circular (англ.). 179: 1—4. Bibcode:1913HarCi.179....1L.
35. Henrietta Swan Leavitt. Famous Scientists. Процитовано 1 січня 2020.
36. Bernstein, Jeremy (17 липня 2005). Book review: George Johnson's Miss Leavitt's Stars. Los Angeles Times. Процитовано 1 січня 2020.
37. Панько, Сергієнко, 2020, с. 81, 90, 124.
38. Кудря Ю. М., Вавилова І. Б. Позагалактична астрономія. Книга 1. Галактики: основні фізичні властивості. Навчальний посібник. — Наукова думка. — 2016. — 344 с. — ISBN 978-966-00-1517-3.
39. Expandierende Raumzeit und Dunkle Energie, de:Josef M. Gaßner, about Henrietta Leavitt, March 15, 2016.
40. Expandierende Raumzeit und Dunkle Energie, de:Josef M. Gaßner, about Subrahmanyan Chandrasekhar, March 15, 2016.
41. Ventrudo, Brian (19 листопада 2009). Mile Markers to the Galaxies. One-Minute Astronomer. Архів оригіналу за 9 листопада 2010. Процитовано 1 січня 2020.
42. Schmadel, Lutz (2003). Dictionary of Minor Planet Names, Volume 1. Springer Science & Business Media. с. 461. ISBN 9783540002383.
43. Moon Nomenclature. NASA. Архів оригіналу за 23 лютого 2013. Процитовано 1 січня 2020.
44. @superasassn (21 вересня 2017). Our new "Henrietta Leavitt" telescope now being deployed at @LCO_Global site @mcdonaldobs. HET big dome in the background. @MooreFound (Твіт) — через Твіттер.
45. Attention Is Discovery: The Life and Legacy of Henrietta Leavitt. The MIT Press. 17 вересня 2024. Процитовано 19 жовтня 2024.
46. Measuring the Universe in 'Miss Leavitt's Stars'. NPR. 10 липня 2015. Процитовано 1 січня 2020.
47. Burleigh, Robert (2013). Look Up!. Simon & Schuster/Paula Wiseman Books. ISBN 9781416958192.
48. Jones, Kenneth (28 грудня 2010). Silent Sky, About a Female Astronomer's Discovery, Will Premiere at South Coast Rep. Процитовано 1 січня 2020.
49. strassell, theo (2021). The Troubling Things We Do.
50. Davis, Nicola (8 січня 2017). The Glass Universe by Dava Sobel - review. the Guardian. Процитовано 7 жовтня 2022.
51. Greenham, David (4 травня 2018). Theater Review: The Women Who Mapped the Stars — Heroines of the Creative Mind. Процитовано 6 січня 2023.

Література

• Лівітт // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 254. — ISBN 966-613-263-X.
• Климишин І. А. Історія астрономії. — Івано-Франківськ : видавництво ІФТКДІ, 2000. — С. 27, 488, 613. — 520 прим. — ISBN 966-7365-89-1.
• Андрієвський С. М., Кузьменков С. Г., Захожай В. А., Климишин І. А. Загальна астрономія. — Харків : ПромАрт, 2019. — 524 с. — ISBN 978-617-7634-37-8.
• Панько О. О., Сергієнко О. Г. Загальна астрономія. — Одеса : ОНУ ім. І.І. Мечникова, 2020. — 128 с. — ISBN 978-617-689-390-5.
• Lang, Harry G. (1994). Silence of the Spheres. Westport, CT: Bergin & Garvey. ISBN 978-0-89789-368-8.
• Johnson, George (2005). Miss Leavitt's Stars: The Untold Story of the Woman Who Discovered How to Measure the Universe. New York: W.W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-05128-5.
• Korneck, Helena (October 1982). Frauen in der Astronomie. Sterne und Weltraum (нім.). № 10. с. 412—414. ISSN 0039-1263.
• Lorenzen, Michael (1997). Henrietta Swan Leavitt. У Shearer, Barbara; Shearer, Benjamin (ред.). Notable Women in the Physical Sciences: A Biographical Dictionary. Westport, CT: Greenwood Press. с. 233–237. ISBN 0-313-29303-1.
• Johnson, Kirk (27 березня 2024). Overlooked No More: Henrietta Leavitt, Who Unraveled Mysteries of the Stars. The New York Times. Процитовано 5 травня 2024.

Посилання

• Десять найвпливовіших жінок-астрономів, які змінили наше розуміння Всесвіту. The Universe. Space. Tech. 8 березня 2023. Процитовано 7 листопада 2024.
• Women in Astronomy Bibliography from the Astronomical Society of the Pacific
• Periods of 25 Variable Stars in the Small Magellanic Cloud. Edward C. Pickering, March 3, 1912; credits Leavitt.
• Henrietta Swan Leavitt: a Star of the Brightest Magnitude ACS/Women Chemists Committee's biography with several links
• Henrietta Swan Leavitt, Tim Hunter, The Grasslands Observatory
• Henrietta Swan Leavitt's genealogy
• Henrietta Swan Leavitt — Lady of Luminosity from the Woman Astronomer website
• Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Генрієтта Свон Лівітт в архіві MacTutor (англ.)

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.