Гамалія Микола Федорович (молодший)
Микола Федорович Гамалія (6 вересня 1932, Чита — 14 червня 2016, Київ) — український науковець-онколог, фотобіолог, фахівець з лазерної медицини. Доктор біологічних наук (1973), професор (1978). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972). Засновник української лазерної онкології, впроваджувач в Україні фотодинамічної терапії, автор концепції незорової фоточутливості клітин в організмі людини. Понад пів століття — науковий співробітник Інституту проблем онкології АН УРСР (пізніше — Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Є. Кавецького НАН України; 1963—2016), з яких 45 років — завідувач відділу клітинної фотобіології та фотомодуляції росту пухлин. Автор понад 300 наукових робіт, учень професора Михайла Ротмістрова та академіка Ростислава Кавецького[1]. ЖиттєписНародився 6 вересня 1932 року в місті Чита, РРФСР. У 1955 році закінчив кафедру мікробіології Київського державного університету імені Тараса Шевченка, працював на кафедрі декілька років. У 1963 році закінчив аспірантуру при ній і здобув науковий ступінь кандидата біологічних наук, захистивши дисертацію на тему «Изучение новых синтетических антикандидозных препаратов и механизма действия салициланилида» (науковий керівник — професор Михайло Ротмістров)[2]. Після закінчення аспірантури розпочав роботу в Інституті проблем онкології АН УРСР (ІПО; пізніше — Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р. Є. Кавецького НАН України, ІЕПОР). З 1971 року — засновник і завідувач першої в СРСР лабораторії з вивчення біологічної та лікувальної дії лазерного випромінювання (пізніше — відділ клітинної фотобіології та фотомодуляції росту пухлин)[3]. У 1973 році захистив дисертацію та здобув науковий ступінь доктора біологічних наук. У 1978 році затверджений у вченому званні професора. В останні роки життя керував лабораторією квантової нанобіології[4]. Жив у Києві, в будинку № 3 на вулиці Ентузіастів[5]. Помер після важкої тривалої хвороби на 84-му році життя 14 червня 2016 року. Родина
Наукова діяльністьАвтор понад 300 наукових робіт. Науковий керівник близько 15 кандидатів наук. Серед учнів Миколи Гамалії, зокрема, професор Лариса Сківка[2]. У середині 1960-х років в ІПО організував під керівництвом академіка Ростислава Кавецького і очолив групу культури тканин і структури пухлинної клітини, в якій досліджував процеси ураження внутрішньоклітинних органел протипухлинними препаратами. Тоді ж в ІПО стартував «лазерний проєкт», до якого долучилась і наукова група під керівництвом Миколи Гамалії[7]. У 1967 році, як перспективний молодий науковець, отримав грант Міжнародного агентства з дослідження раку та став першим київським біологом, який відправився у наукове відрядження до США. Протягом року (вересень 1967—вересень 1968) працював в місті Пасадіна поблизу Лос-Анджелесу, в лабораторії тканинних культур доктора Дональда Раундса. За результатами роботи в Америці Миколою Гамалією вже в Києві була створена мікропроменева установка за зразком американської для внутрішньоклітинного лазерного впливу. Лазерне клінічне відділення, засноване науковцем в ІПО після повернення із США, спеціалізувалось на терапії пухлин шкіри інфрачервоним лазерним випромінюванням за допомогою лазеру Nd:YAG[7]. У 1970-х роках нобелівський лауреат Олександр Прохоров доручив групі Миколи Гамалії тестувати створений ним диспрозієвий лазер[8]. У 1971 році М. Ф. Гамалія заснував першу в СРСР лабораторію з вивчення біологічної та лікувальної дії лазерного випромінювання. Очолював науковий напрям біологічної дії лазерів. Під керівництвом професора Гамалії були розроблені методи лазерної терапії пухлин і передпухлинних захворювань шкіри, молочної залози, шийки матки, метод внутрішньосудинного лазерного опромінення крові[9]. У 1972 році, спільно з колегами, нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки «за розробку та впровадження у практику закладів охорони здоров'я радіоізотопної і лазерної апаратури, а також комплексу методик для біологічних досліджень, діагностичного та лікувального застосування»[10]. На початку 2000-х років першим в Україні впровадив у лікувальну практику метод фотодинамічної терапії пухлин, розробив концепцію незорової фоточутливості клітин в організмі людини. В останні роки життя, керуючи лабораторією квантової нанобіології, досліджував лікування онкологічних захворювань за допомогою біонанотехнологій[1]. Заступник голови Проблемної комісії з використання лазерів в медицині при Академії медичних наук СРСР (1972—1984). Експерт Всесвітньої організації охорони здоров'я з неіонізуючої радіації (1986—1991). З 1999 року — заступник головного редактора часопису «Фотобіологія та фотомедицина»[1]. Науковий доробок (частковий)
Авторські свідоцтва на винаходи (у співавторстві)
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia