Візит до Мінотавра (мінісеріал, 1987)

Візит до Мінотавра
рос. Визит к Минотавру
Жанр	детектив пригоди
Режисер	Ельдор Уразбаєв
Сценарист	Вайнер Аркадій Олександрович Вайнер Георгій Олександрович
У головних ролях	Сергій Шакуров Анна Каменкова Ростислав Плятт Олександр Філіпенко Валентин Нікулін Микола Денисов Лев Борисов
Оператор	Олександр Рибін^d
Композитор	Едуард Артем'єв
Художник	Сергій Серебреніков
Кінокомпанія	Кіностудія імені Максима Горького
Тривалість	350 хв.
Мова	російська
Країна	СРСР
Рік	1987
IMDb	ID 0092477

«Візит до Мінотавра» (рос. Визит к Минотавру) — радянський детективний 5-серійний мінісеріал режисера Ельдора Уразбаєва, знятий 1987 року за мотивами однойменного роману 1972 року^[RU] братів Вайнерів.

Літературне джерело і фільм

У 1968 скоєно реальну крадіжку у квартирі відомого скрипаля Давида Ойстраха. На щастя, малосвідомі крадії забрали тоді лише побутові речі, й не взяли коштовні скрипки, що мали значно більшу вартість. Брати Вайнери відштовхнулися від реальної події й створили у 1972 роман-детектив, де вивели, навпаки, досить свідомого крадія, що поцупив найдорожче у квартирі музиканта.

До створення сценарію залучили авторів роману. Пройшло майже 20 років з моменту написання книги, тому фільму судилися зміни та доповнення. Сценаристи пішли на них заради більшої виразності сцен, повнішого розкриття характеру персонажів, їхньої психології й мотивів дій, як зло-, так і доброчинних.

Прем'єра відбулась 9 листопада 1987 року, напередодні Дня міліції.

	«Дами та священники поклоняються геніям, бо десниця їх освячена Господом»[1]
— Автограф на фото Королеви Бельгії Елизавети із квартири Полякова, вірогідно особистий подарунок та комплімент таланту

Дві сюжетні лінії

	У кожній людині глибоко захований свій власний маленький або великий Мінотавр. 3ашкарублий, лінивий, ненажерливий, жадібний... Та не дай Боже піддатися йому — він неодмінно зжере свого власника. А от Лев Іосифович [скрипаль, власник скрипки] його переміг.[2]
— аспірантка Консерваторії про свого викладача, 1 серія

У фільмі відсутній Мінотавр як герой, він лише виникає в монологах персонажів як уособлення заздрості, чванливості та всього найгіршого, що здатне виїдати людину зсередини. Нема й лабіринту. Але слідчим мимоволі прийдеться блукати лабіринтами людських душ, аби зрозуміти причини злочину і віднайти унікальний музичний інструмент — скрипку «Санта Марія»[1], майстра Антоніо Страдіварі, учня Ніколо Аматі.

	Дві основні заповіді[3] — запам'ятовувати та записувати докладно, та друга — не вступати в дискусії... Я Вас старше не тільки по посаді... і все одно багато чого не знаю. Тому коли мене вчать — я вчусь, а не ображаюсь, по крайній мірі стараюсь... По-моему, це єдина прийнятна програма для розумної людини...[4]
— діалог слідчого Тихонова з помічницею, 1 серія

Кінострічка має дві сюжетні лінії: одна — детектив кінця 1980-х років, періоду кризи СРСР; друга — провінційна Італія 17 століття і майстри скрипок. Пограбована квартира відомого музиканта стала приводом для розслідування, адже йшлося про крадіжку надзвичайно коштовної речі — скрипки Страдіварі. Роль старого і мудрого, як філософ Сократ, майстра, Ніколо Аматі, доручили актору Ростиславові Плятту. Адже уславлений італійський майстер якраз навчався в Ніколо Аматі, але узяв від вчителя не тільки відданість своєму ремеслу, а й потяг до довершеності. Своєрідним кредо стають слова старого Аматі, звернуті до Страдіварі, і ще більше до глядача:

	Скрипки не «роблять»! Роблять бочки й лавки. А скрипки — як хліб, виноград і дітей — народжують і вирощують.[5]
— Аматі навчає Страдіварі

Багато чого з біографії Страдіварі не збережено. Це дало змогу авторам фільму окреслити головні події життя людини взагалі — навчання, одруження, стосунки в родині, конфлікти батьків і дітей, подяка вчителям, але акценти розставлені інакше, ніж в біографії. Радянські обмеження й утиски цензури не дозволили робити зйомки в Кремоні. Замість неї натурними декораціями став бароковий Костел Святих Іоанів^[RU] у Вільнюсі (Литва).

Людські долі по різному відбиваються в стрічці. Це стосується як персонажів XVII, так і XX століть. Аматі не знатиме злиднів і помре уславленим майстром. Самовідданість Страдіварі дасть змогу створити унікальні інструменти, розбагатіти, але втратити синів, які оберуть шляхи работоргівлі чи церковного фанатизму.

Музичне виховання і служіння музиці теж не всіх виведе на праведний шлях. І ми побачимо різних колишніх учнів музичного вишу — від віртуоза скрипаля до злодійських бешкетників, здатних зрадити себе, своїх учителів, дійти до саморуйнування й духовної кризи.

Мінотавр — Заздрість як двигун людських вчинків

Фільм мав декілька характерних персонажів, двигуном вчинків яких слугувала заздрість. Заздрісником Страдіварі виведено майстра Андреа Гварнері, що стане п'яницею. На достовірність художнього образа Гварнері грає й діалог зі своїм учнем. Той зауважує непослідовність скарг Андреа на Страдіварі й протиріччя в доказах. П'яному Гварнері дістане совісті визнати, що часто кричить не він сам, а випите вино, яке і спонукає скарги, нелогічні докори, ганебну поведінку.

Заздрість залишилася майже головним двигуном вчинків Іконнікова. Приховане змагання з Поляковим приведе Іконнікова до нападу заздрості до приятеля, який виграв конкурс, і зламає його музичну кар'єру вщент. Нездатність досягти висот в мистецтві і нездатність приборкати заздрість скалічить душу Іконнікова, що присвятить життя праці зі зміями, а потім доведе до духовної та фізичної смерті.

Своєрідну заздрість відчуває й злочинний Білаш до слідчого Тихонова, які майже рівні в могутності розуму. Але різнонаправлені вектори цієї розумності спонукають Тихонова охороняти мистецьке надбання (унікальну скрипку), а Білаша — викрасти її, плюндруючи й справедливість, і законність, і професійну гідність музиканта і громадянина.

У ролях

• Сергій Шакуров — слідчий Тихонов Станіслав Павлович, також — Антоніо Страдіварі
• Ростислав Плятт — майстер Ніколо Аматі
• Валентин Нікулін — Андреа Гварнері, засновник династії скрипкових майстрів Гварнері, учень Аматі
• Микола Денисов — Джузеппе Гварнері, найвидатніший представник родини, прозваний за свій талант «дель Джезу» («від Ісуса»), духовний наступник Страдіварі
• Марина Левтова — перша дружина Страдіварі
• Володимир Самойлов — Уваров Володимир Іванович, прокурор
• Анна Каменкова — Лаврова Олена Сергіївна, помічниця Тихонова
• Олександр Філіпенко — Білаш Григорій Петрович, настройщик роялів
• Валентин Гафт — Іконніков Павло Петрович, співробітник серпентарія, колишній скрипаль
• Ніна Меньшикова — колишня дружина Іконнікова
• Наталя Арінбасарова — Марина Колеснікова, музикознавець
• Михайло Пуговкін — Мельник Степан Андрійович, майстер зі злодійського інструменту
• Юрій Мороз — Паоло, старший син Страдіварі
• Андрій Дубовський — син Страдіварі, майбутній єзуїт
• Юрій Катін-Ярцев — Трубіцин Микола Геогійович, скрипаль — вчитель Білаша
• Борис Сморчков — Силкін (в титрах В. Сморчков)
• Олександр Яковлєв — Яків Хрест, кримінальник
• Ніна Шацька — Алла Георгіївна, лікар-нарколог
• Лев Борисов — сусід Полякових, алкозалежний слюсар

Знімальна група

• Автори сценарію — письменники Вайнер Аркадій Олександрович та Вайнер Георгій Олександрович
• Режисер — Ельдор Уразбаєв
• Оператор — Олександр Рибін
• Композитор — Едуард Артем'єв
• Художник-постановник — Сергій Серебреніков

Відмінності від роману

У фільмі показана погоня за злочинцем (в книзі її не було), інакше звали закордонного покупця вкраденого інструмента.

Див. також

• «Нічний візит» — художній детективний фільм 1974 року кіностудії «Грузія-фільм», знятий за романом братів Вайнерів «Візит до Мінотавра».
• Гварне́рі — одна із трьох (поруч зі Страдіварі та Аматі) найвідоміших родин італійських майстрів струнних інструментів XVII—XVIII ст. із міста Кремони.
• «Вхід до лабіринту»  —п'ятисерійний радянський детективний фільм 1989 року, за романом братів Вайнерів «Ліки проти страху»

Примітки

1. російською: «Дамы и монахи поклоняются гениям, ибо десница их осенена Господом.»
2. російською: «В каждом человеке глубоко запрятан свой собственный маленький или большой Минотавр. Костный, ленивый, прожорливый, жадный... И не дай Бог поддатся ему — он непременно сожрет своего хозяина. А вот Лев Иосифович его победил.»
3. Очевидна аналогія на Заповіді Ісуса Христа, як і багато інших цитат у фільмі.
   «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.» (Мт  22:37-40)
4. російською: «Две основные заповеди — запоминать и записывать подробно, и второе — не вступать в дискуссии. Я Вас старше не только по должности... и все равно много чего не знаю. Поэтому когда меня учат — я учусь, а не обижаюсь, по крайней мере стараюсь... По-моему, это единственная приемлимая программа для умного человека.»
5. російською: Скрипки не «делают»! Делают бочки и скамейки. А скрипки, как хлеб, виноград и детей — рождают и выращивают.

Посилання

• «Візит до Мінотавра» на сайті IMDb.com [Архівовано 9 грудня 2012 у Wayback Machine.]
• Информация о фильме на сайте kino-teatr.ru [Архівовано 26 лютого 2010 у Wayback Machine.]