Візит до Мінотавра (мінісеріал, 1987)
«Візит до Мінотавра» (рос. Визит к Минотавру) — радянський детективний 5-серійний мінісеріал режисера Ельдора Уразбаєва, знятий 1987 року за мотивами однойменного роману 1972 року[RU] братів Вайнерів. Літературне джерело і фільмУ 1968 скоєно реальну крадіжку у квартирі відомого скрипаля Давида Ойстраха. На щастя, малосвідомі крадії забрали тоді лише побутові речі, й не взяли коштовні скрипки, що мали значно більшу вартість. Брати Вайнери відштовхнулися від реальної події й створили у 1972 роман-детектив, де вивели, навпаки, досить свідомого крадія, що поцупив найдорожче у квартирі музиканта. До створення сценарію залучили авторів роману. Пройшло майже 20 років з моменту написання книги, тому фільму судилися зміни та доповнення. Сценаристи пішли на них заради більшої виразності сцен, повнішого розкриття характеру персонажів, їхньої психології й мотивів дій, як зло-, так і доброчинних. Прем'єра відбулась 9 листопада 1987 року, напередодні Дня міліції.
Дві сюжетні лінії
У фільмі відсутній Мінотавр як герой, він лише виникає в монологах персонажів як уособлення заздрості, чванливості та всього найгіршого, що здатне виїдати людину зсередини. Нема й лабіринту. Але слідчим мимоволі прийдеться блукати лабіринтами людських душ, аби зрозуміти причини злочину і віднайти унікальний музичний інструмент — скрипку «Санта Марія»[1], майстра Антоніо Страдіварі, учня Ніколо Аматі.
Кінострічка має дві сюжетні лінії: одна — детектив кінця 1980-х років, періоду кризи СРСР; друга — провінційна Італія 17 століття і майстри скрипок. Пограбована квартира відомого музиканта стала приводом для розслідування, адже йшлося про крадіжку надзвичайно коштовної речі — скрипки Страдіварі. Роль старого і мудрого, як філософ Сократ, майстра, Ніколо Аматі, доручили актору Ростиславові Плятту. Адже уславлений італійський майстер якраз навчався в Ніколо Аматі, але узяв від вчителя не тільки відданість своєму ремеслу, а й потяг до довершеності. Своєрідним кредо стають слова старого Аматі, звернуті до Страдіварі, і ще більше до глядача:
Багато чого з біографії Страдіварі не збережено. Це дало змогу авторам фільму окреслити головні події життя людини взагалі — навчання, одруження, стосунки в родині, конфлікти батьків і дітей, подяка вчителям, але акценти розставлені інакше, ніж в біографії. Радянські обмеження й утиски цензури не дозволили робити зйомки в Кремоні. Замість неї натурними декораціями став бароковий Костел Святих Іоанів[RU] у Вільнюсі (Литва). Людські долі по різному відбиваються в стрічці. Це стосується як персонажів XVII, так і XX століть. Аматі не знатиме злиднів і помре уславленим майстром. Самовідданість Страдіварі дасть змогу створити унікальні інструменти, розбагатіти, але втратити синів, які оберуть шляхи работоргівлі чи церковного фанатизму. Музичне виховання і служіння музиці теж не всіх виведе на праведний шлях. І ми побачимо різних колишніх учнів музичного вишу — від віртуоза скрипаля до злодійських бешкетників, здатних зрадити себе, своїх учителів, дійти до саморуйнування й духовної кризи. Мінотавр — Заздрість як двигун людських вчинківФільм мав декілька характерних персонажів, двигуном вчинків яких слугувала заздрість. Заздрісником Страдіварі виведено майстра Андреа Гварнері, що стане п'яницею. На достовірність художнього образа Гварнері грає й діалог зі своїм учнем. Той зауважує непослідовність скарг Андреа на Страдіварі й протиріччя в доказах. П'яному Гварнері дістане совісті визнати, що часто кричить не він сам, а випите вино, яке і спонукає скарги, нелогічні докори, ганебну поведінку. Заздрість залишилася майже головним двигуном вчинків Іконнікова. Приховане змагання з Поляковим приведе Іконнікова до нападу заздрості до приятеля, який виграв конкурс, і зламає його музичну кар'єру вщент. Нездатність досягти висот в мистецтві і нездатність приборкати заздрість скалічить душу Іконнікова, що присвятить життя праці зі зміями, а потім доведе до духовної та фізичної смерті. Своєрідну заздрість відчуває й злочинний Білаш до слідчого Тихонова, які майже рівні в могутності розуму. Але різнонаправлені вектори цієї розумності спонукають Тихонова охороняти мистецьке надбання (унікальну скрипку), а Білаша — викрасти її, плюндруючи й справедливість, і законність, і професійну гідність музиканта і громадянина. У ролях
Знімальна група
Відмінності від романуУ фільмі показана погоня за злочинцем (в книзі її не було), інакше звали закордонного покупця вкраденого інструмента. Див. також
Примітки
Посилання
|