Вулиця Нечуя-Левицького (Львів)

Вулиця Нечуя-Левицького
Львів
МісцевістьКастелівка
РайонФранківський
Назва на честьНечуя-Левицького
Колишні назви
Ленартовича, Драгоманова, Ленартовича
польського періоду (польською)Lenartowicza
радянського періоду (українською)Ленартовича
радянського періоду (російською)Ленартовича
Загальні відомості
Протяжність285 м
Координати початку49°49′56.57″ пн. ш. 24°1′4.79″ сх. д. / 49.8323806° пн. ш. 24.0179972° сх. д. / 49.8323806; 24.0179972
Координати кінця49°50′1.44″ пн. ш. 24°0′53.50″ сх. д. / 49.8337333° пн. ш. 24.0148611° сх. д. / 49.8337333; 24.0148611
поштові індекси79013[1]
Транспорт
Руходносторонній[2], двосторонній
Покриттябруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки№ 3, 5, 8-11, 11а, 12-17, 19-21, 23[3]
Поштові відділенняВПЗ № 13 (вул. Бандери, 24)
Забудовакласицизм, віденська сецесія, вілли[4]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapпошук у Nominatim
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Нечуя-Левицького у Вікісховищі

Вулиця Нечуя́-Леви́цького — вулиця у Франківському районі Львова, в місцевості Кастелівка. Прямує від перехрестя вулиць Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова до вулиці Генерала Чупринки, утворюючи перехрестя з вулицею Котляревського.

Назва

Від 1895 році мала назву вулиця Ленартовича, на честь польського поета епохи романтизму, етнографа Теофіла Ленартовича. У жовтні 1945 року була перейменована на вулицю Драгоманова, на честь українського публіциста, історика Михайла Драгоманова, але у грудні того ж року повернена передвоєнна назва — вулиця Ленартовича. Сучасна назва від 1946 року — вулиця Нечуя-Левицького, на честь українського письменника Нечуя-Левицького[5].

Забудова

В архітектурному ансамблі вулиці переважає класицизм, віденська сецесія та садибна (віллова) забудова[4]. Декілька будинків на вулиці внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова[3].

Будівлі

№ 11 — житловий будинок споруджений у 1911 році за проєктом Йосипа Делькевича[6]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 607-м[3].

№ 11а — житловий будинок виконаний у стилі сецесія Каспером Юліаном Драневичем та Соломоном Рімером (1906, 1907). Фасад завершується високим аттиком. Оздобленням фасаду є пишний, ліпний, рослинний, сецесійний декор, доповнений круглими, кольоровими керамічними плитками та кованими ґратами балконів[7][8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 608-м[3].

№ 13 — житловий будинок виконаний у стилі сецесія Каспером Юліаном Драневичем та Соломоном Рімером (1906, 1907). Кам'яниця пишно декорована сецесійною ліпниною, що доповнена кованими балюстрадами балконів. Фасад у центральній частині завершується криволінійним, високим аттиком[7][8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1315-м[3].

№ 15 — житловий будинок збудований у 1907 році за проєктом Альфреда Захаревича для інженера Яна Лопушинського. Ліпний декор фасаду виконаний з модернізованими ампірними мотивами[8][8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1316-м[3].

№ 17, 19 — житловий будинки зведені у 1907 році Якубом Рисяком для себе та своєї дружини Гелени. Фасад оздоблено ліпним декором з використанням квіткових та рослинних мотивів у тому числі стилізованого буряка. Такі ж мотиви прослідковуються у вітражних вікнах та розписах у під'їзді[8]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1641-м та № 1318-м[3].

№ 18 — житловий будинок збудований фірмою Івана Левинського у 18891890 роках[9].

№ 20 — вілла «Марія» збудована у (18891891) роках фірмою Івана Левинського, ймовірно за проектом Юліана Захаревича для родини Мадейських[10]. Архітектором використано інтерпретацію форм народної карпатської архітектури[8][9]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 611-м[3].

№ 23 — житловий будинок споруджений у 1897—1898 роках за спільним проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського в стилі історизму кінця ХІХ століття, наближеному до необароко[11]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 612-м[3].

Транспорт

Від 3 липня 2019 року змінилася організація дорожнього руху на вулицях Богуна та Нечуя-Левицького. Рух на вул. Нечуя-Левицького став одностороннім на ділянці від вул. Чупринки до вул. Котляревського[2]. Рух на ділянці вулиці Нечуя-Левицького до перехрестя з вулицями Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова залишився двостороннім.

Примітки

  1. Поштові індекси та відділення поштового зв'язку України: Львів-13. services.ukrposhta.com. Укрпошта. Архів оригіналу за 20 липня 2020. Процитовано 31 березня 2021.
  2. а б Катерина Родак (3 липня 2019). У Львові змінилась організація руху на вул. Нечуя-Левицького та вул. Богуна. zaxid.net. Zaxid.net. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 31 березня 2021.
  3. а б в г д е ж и к Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 31 березня 2021.
  4. а б 1243 вулиці Львова, 2009.
  5. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001.
  6. Бірюльов Ю. Делькевич Йосип [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] // ЕСУ
  7. а б Мистецтво львівської сецесії, 2005.
  8. а б в г д е Архітектура Львова, 2008.
  9. а б Нога О. Іван Левинський: Архітектор, підприємець, меценат. — Львів : Центр Європи, 2009. — С. 29, 47. — ISBN 978-966-7022-81-5.
  10. Przemysław Włodek, Adam Kulewski Lwów: przewodnik. — Pruszków: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2006. — S. 297. (пол.)
  11. Ігор Жук. Вул. Нечуя-Левицького, 23 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 31 березня 2021.

Джерела

Посилання