Воробйов Іван Дмитрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Воробйов.
Воробйов Іван Дмитрович
Ім'я при народженнірос. дореф. Іоанн Димитріев Воробьевъ
Народження1789
Миколаївська губернія, Російська імперія
Смертьпісля 1851
Російська імперія
Країна Російська імперія
Вид збройних сил Російський імператорський флот
ОсвітаМиколаївське училище флотських юнг
Роки служби1803 — 1851
Званнягенерал-майор корпусу корабельних інженерів
Нагороди
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня

Іва́н Дми́трович Воробйо́в (рос. дореф. Іоанн Димитріев Воробьевъ; 1789, Миколаївська губернія, Російська імперія — після 1851, Російська імперія) — кораблебудівник XIX століття, генерал-майор корпусу корабельних інженерів, начальник корабельних інженерів і голова Кораблебудівного облікового комітету Чорноморського флоту.

Життєпис

Народився 1789 року в Миколаївській губернії в родині солдата[1]. Протягом 1803—1807 років служив юнгою на різних суднах Чорноморського флоту і при береговій команді в Таганрозькому адміралтействі. Із 1807 до 1809 року навчався в Училищі малолітніх флотських юнг, відкритому у 1804 році в Миколаєві[2][3].

11 березня 1809 року направлений тіммерманським учнем 2-го класу в креслярській майстерні Миколаївського адміралтейства. 1 січня 1815 року проведений у навчені тіммермани унтерофіцерського чину. У 1820—1821 роках перебував при будівництві в Херсоні 110-гарматного лінійного корабля «Імператор Франц»[2].

У 1822 році проведений в тіммермани 12-го класу. 30 жовтня того ж року перейменований у помічники корабельного майстра. З 1823 по 1827 роки перебував при будівництві в Миколаївському адміралтействі 84-гарматного лінійного корабля «Пантелеймон» і 110-гарматного «Париж». 13 квітня 1826 року проведений в тіммермани 9-го класу, а 23 лютого 1827 року перейменований на капітана корпусу корабельних інженерів[2][4].

У 1828—1829 роках брав участь у будівництві 60-гарматного фрегата «Ерівань» і 84-гарматного лінійного корабля «Анапа». У 1830 році направлений у фортецю Месемврію, де спустив на воду захоплений під час російсько-турецької війни 1828—1829 років турецький 24-гарматний корвет «Ольга», пізніше перейменований на «Месемврію», а згодом перетворений на транспорт «Ахіоло»[5][6], за що був нагороджений орденом Святої Анни III ступеня[2].

Із 1831 до 1832 року тимчасовий член Облікового кораблебудівного комітету у Миколаєві. 1 лютого 1833 року проведений в підполковники корпусу корабельних інженерів. Відряджений до Севастополя для виправлення і приготування лінійних кораблів «Париж», «Пимен», «Пармен» і «Іоанн Златоуст» до плавання. За проведену роботу отримав діамантовий перстень. 6 вересня 1833 року в Миколаївському адміралтействі самостійно заклав свій перший корабель — 60-гарматний фрегат «Агатополь», спущений на воду 11 листопада 1834 року[7]. Тоді ж нагороджений орденом Святого Станіслава III ступеня[2].

29 грудня 1835 року в Спаському адміралтействі заклав 124-гарматний лінійний корабель «Три Святителі», спущений на воду 28 серпня 1838 року. Корабель брав участь у Кримській війні 1853—1856 років, зокрема в Сінопській битві 18 листопада 1853 року[8]. За чинним з часів Петра I положенням про нагородження корабельних майстрів, Воробйова нагородили срібною тацею вагою 685 грамів і спусковими грошима з розрахунку за кожен гарматний порт по три карбованці сріблом в асигнаціях — 3 карбованці 60 копійок за 1 карбованець срібла[9].

З 1837 року член Кораблебудівного облікового комітету. Спроєктував 120-гарматний лінійний флагманський корабель «Дванадцять апостолів», закладений 4 жовтня 1838 року в елінгу Миколаївського адміралтейства будівельником капітаном С. І. Чернявським. Того ж дня Воробйов заклав 84-гарматний лінійний корабель «Варна», спущений на воду 27 липня 1842 року[10][11]. У тому ж році нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня[2].

2 листопада 1838 року проведений в полковники корпусу корабельних інженерів і призначений на посаду начальника корабельних інженерів Чорноморського флоту і голови Кораблебудівного облікового комітету. Спостерігав за будівництвом понад 50 різних кораблів і суден[1][4]. У 1845 році нагороджений орденом Святої Анни II ступеня[2].

6 грудня 1851 року проведений в генерал-майори корпусу корабельних інженерів зі звільненням зі служби. Проживав у Миколаєві у власному будинку[1][4].

Нагороди

Примітки

  1. ↑ а б в Зеленский, А. Г.; Крючков, Ю. С.; Костюк, Л. П.; Кухар-Онышко, Н. А.; Январев, Э. И.; Миронов, Ю. А. (1999). Апостоли Василий Григорьевич. Николаевцы. Энциклопедический словарь (рос.). Николаев: Возможности Киммерии. с. 90. ISBN 966-7676-00-5.
  2. ↑ а б в г д е ж Веселаго, Ф. Ф. (1892). Царствование императора Павла I и Александра I. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. VI. Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 562—563. ISBN 978-5-906200-09-9.
  3. ↑ Ковалева, О. Ф.; Чистов, В. П. (2000). Флотское училище. Очерки истории культуры Южного Прибужья (от истоков до начала XX века) (рос.). Николаев: Николаевский учебно-научный центр. Архів оригіналу за 25 вересня 2017.
  4. ↑ а б в Крючков, Ю. С. (2008). Алексей Самуилович Грейг и его время (рос.). Николаев: Издательство Ирины Гудым. с. 234—235. ISBN 978-966-8592-60-7.
  5. ↑ Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 326. ISBN 978-5-9533-1517-3.
  6. ↑ Соловьев, Н. И. (1961). Сборник документов «М. П. Лазарев» (рос.). Т. 3. Москва: Воениздат. с. 314.
  7. ↑ Широкорад, 2007, с. 321.
  8. ↑ Широкорад, 2007, с. 302—303.
  9. ↑ Сацкий, А. Г. (2006). Церемониалы спуска на воду военных судов российского флота в первой половине XIX века. № 6 (рос.). Херсон: Летопись Причерноморья. Архів оригіналу за 19 травня 2015.
  10. ↑ Широкорад, 2007, с. 304.
  11. ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф (рос.). Николаев: Литературный Николаев. с. 65, 77, 107. Архів оригіналу за 9 березня 2017.

Література

  • Широкорад, А. Б. 200 лет парусного флота России. 1696—1891. — Москва : Вече, 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3.