Волощук Олександр Миколайович

Волощук Олександр Миколайович
Олександр Волощук на зустрічі в Чернігівській обласній бібліотеці для дітей
Народився	23 січня 1972(1972-01-23) (53 роки) Зеленодольськ
Діяльність	журналіст, письменник
Знання мов	українська та російська
Премії	Володар Гран-прі Всеукраїнського фестивалю телевізійних та радіопрограм "Калинові острови" (2009 рік).

Олександр Миколайович Волощу́к (23 січня 1972, Зеленодольськ, Дніпропетровська область) — український журналіст, письменник, мандрівник.

Життєпис

З 1976 живе в Чернігові. Закінчив школу № 14, потім — СПТУ № 18. Служив в армії.

З 1994 — в журналістиці (редакція концерну «Чексіл», Чернігівське міське телебачення «Новий Чернігів», Чернігівське обласне телебачення, пресаташе жіночих футбольних клубів «Легенда» (Чернігів) та «Дончанка» (Донецьк), з 2008 по 2010 рр. — журналіст інтернет-видання «Високий Вал»).

З 2002 року займається подорожами автостопом і пішки, поєднуючи їх з журналістською та письменницькою діяльністю. Основні теми досліджень під час мандрівок — доба масових репресій 1930—1950-х років, життя українців за межами України.

Вболіває за футбольний клуб «Десна» (Чернігів), є одним з перших учасників фанатського руху чернігівського клубу й рекордсменом за кількістю відвідувань виїзних матчів «Десни»[1].

У 2022 році взяв участь в обороні Чернігова від російських військ[2]. Учасник бойових дій на Донбасі.

Мандрівки

Основні великі мандрівки:[3]

• 2002 — Центральна Росія.
• 2003 — Буковина, Молдова, Придністров'я, Південний Дунай. Під час подорожі досліджував тему Придністровської війни 1992 року.
• 2004 — Російська Північ (Вологодська і Архангельська області, Карелія, Соловецькі острови). Під час подорожі шукав могилу чернігівського поета Марка Вороного, який був репресований в 1937 році. Брав участь у розкопках на 8-у шлюзі Біломорканалу.
• 2005 — подорож під умовною назвою «Автостопом по гарячих точках» (Південна Осетія, Дагестан, Чечня, Інгушетія, країни Закавказзя). Аральське море, Каракалпакія, Західний Казахстан.
• 2006 — перша Далекосхідна мандрівка (Красноярськ — Іркутськ — Чита — Тинда — Якутськ — Магадан — Сахалін — Владивосток — Хабаровськ — Монголія — Барнаул — Новосибірськ).
• 2007 — експедиція по 501-й будові ГУЛАГу («мертва» залізниця Салехард — Надим).
• 2008 — Прибалтика (Литва, Латвія). Друга Далекосхідна подорож (Омськ — Новосибірськ — Томськ — Усть-Кут — Тинда — Алдан — Магадан — Камчатка — Командорські острови — Владивосток — Хабаровськ — оз. Байкал — Красноярськ — Хакасія — Тива — Курган).
• 2009 — Фінляндія. Північний захід Росії (Карелія, Мурманська, Ленінградська, Псковська області).
• 2010 — Кавказ (від Чорного моря до Каспійського), Азербайджан, Грузія, Туреччина, Сирія, Іран, Ірак, Йорданія, Ліван.
• 2011 — Грузія, Вірменія, Азербайджан, Нагірний Карабах, Туреччина, Турецька Республіка Північного Кіпру, Абхазія. Православна експедиція на гору Ельбрус (Літургія на східній вершині).
• 2012 — Північний Кавказ, пошукові експедиції на Ельбрусі.
• 2013 — двотижнева мандрівка зимовою Польщею. Південна Осетія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Афганістан, Китай, Тибет.
• 2014 — Люксембург, Німеччина, Данія, Польща.
• 2015 — Франція, Монако, Італія, Словенія, Австрія, Словаччина, Угорщина, Сербія, Північна Македонія, Албанія, Греція, Болгарія, Туреччина.
• 2016 — піша мандрівка уздовж берега Чорного моря (Україна, Румунія, Болгарія, Туреччина, Грузія).
• 2017 — Болгарія, Македонія, Албанія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Хорватія.
• 2018 — Аргентина, Чилі, Парагвай, Перу, Бразилія і Болівія.
• 2019 — Трансєвропейська мандрівка (Португалія — Іспанія — Андорра — Франція — Швейцарія — Ліхтенштейн — Австрія — Чехія — Польща — Україна). Також — Сербія та Румунія.
• 2020 — піше проходження України від крайньої північної точки (с. Гремяч Чернігівської області) до дельти Дунаю (Одеська область).
• 2021 — піше проходження України від крайньої західної точки (на українсько-словацькому кордоні поблизу Чопа, Закарпаття) до крайньої східної (с. Рання Зоря, Луганщина)[4].

Під час майже кожної з подорожей вивчав життя українців за межами України, а також досліджував тему масових репресій 1930—1950-х років.

Творчість

Видав 12 книг:[5]

• «Автостопом на край світу» (2008),
• «Північна Одісея» (2009),
• «Назустріч сонцю» (2010),
• «Кавказький щоденник» (2012),
• «Сорок чотири дні» (2012),
• «Записки цивилизованного дикаря» (2014),
• «Восточный Крест» (2015),
• «Мои 500 выездов» (2017),
• «Пешком вокруг моря» (2019),
• «„Легенда“ молодости нашей» (2020),
• «Парагвайське щастя» (2021)
• "Выживание в современном мире" (2023).

Примітки

1. Стельмах О. (29 березня 2017). За «Десну» болеют настоящие фанаты. Черниговский монитор. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 15 лютого 2022.
2. У війні проти рашистів об’єдналися гравці, функціонери, персонал та фанати ФК «Десна». Чернігівський спорт. 24 березня 2022. Архів оригіналу за 29 квітня 2022. Процитовано 16 квітня 2022.
3. Журналіст та мандрівник Олександр Волощук вирушає в свою десяту подорож^[недоступне посилання з червня 2019]
4. Чернігівський мандрівник пішки перетнув Україну зі заходу на схід. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 31 жовтня 2021.
5. Олександра Волощука, який подорожує автостопом, вперше за 9 років обікрали — в Абхазії. Архів оригіналу за 7 березня 2013. Процитовано 27 березня 2013.