З 1918 року село під радянською окупацією. З 1923 року перебувало в складі Якимівського району. У 1928 році утворена перша сільськогосподарська артіль. У роки німецько-радянської війни 160 місцевих жителів воювали на фронтах, з них 47 нагороджені орденами і медалями СРСР[1].
Впродовж 1965—1969 років в селі було споруджено 47 житлових будинків.
16 травня2017 року, в ході децентралізації, Володимирівська сільська рада об'єднана з Якимівською селищною громадою.
17 липня2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Якимівського району, село увійшло до складу новоутвореного Мелітопольського району[2].
Село тимчасово окуповане російськими військами з 24 лютого 2022 року.
Відсоток учнів Володимирівської школи від її заснування у 1983 році, які одержали вищу освіту становить 20 %, середньо-спеціальну — 52 %[6].
Національний склад населення села неоднорідний. Зокрема, серед учнів місцевої школи у 2010—2011 навчальних роках були 71 українців, 32 росіян, 15 болгар та 2 турки[6].
За радянських часів на території Володимирівки розміщувалася центральна садиба колгоспу імені XX з'їзду КПРС, за яким було закріплено 5145 га сільськогосподарських угідь, з них 4600 га орної землі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні ялівок. Також вироблило зерно, молоко, овочі, фрукти. Підсобне підприємство — пилорама. В селі знаходився цех Якимівського міжгосподарського підприємства з виробництва свинини. 34 працівники колгоспу були удостоєні орденів і медалей Союзу РСР. Тракторист П. Н. Ворох нагороджений орденом Леніна, а механізатори І. М. Андрющенко, І. М. Борох і Г. М. Ніконоров — орденом Жовтневої Революції[1]. В селі також розвинено садівництво та городництво. У 1969 році врожай зернових становив по 23,7 цнт, у тому числі озимої пшениці — 24,6 цнт з га.
В селі працюють комунальне підприємство «Довіра», фермерські господарства «Якор», «ГАЙ-АР», «Овечко», «Амід», «Слава», товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», «Акімхімсервіс», відкрите акціонерне товариство «Якимівський агрос», приватна фірма «Гамма» та інші.
В селі споруджено пам'ятник землякові болгарину А. Ю. Буюкли (1915—1945). Встановлено меморіальні плити з іменами 77 загиблих воїнів-односельчан. У братській могилі поховані 152 радянських вояки, загиблих при визволенні села в жовтні 1943 року[1].
Соціальна сфера
У селі діє україномовна загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів з філологічним та біолого-географічним профілями навчання. У 2011—2012 роках в школі навчалося 115 учнів, працювало 34 члени персоналу[7]. Школа заснована у 1983 році при активній участі голови колгоспу імені ХХ з'їзду КПРС Морозової В. С. Її директором був Гапшенко О. Л. З 2004 року школу очолює Євдокименко О. А[6].
До 1983 року в селі діяла восьмирічна школа, станом на 1970 рік в ній навчалося 153 учні і викладало 10 учителів. В селі також діють будинок культури із залом на 450 місць, 2 бібліотеки з книжковим фондом 22080 екземплярів, історичний музей на громадських засадах, фельдшерсько-акушерський пункт, профілакторій при будинку тваринника, дитячий садок, 3 магазини, їдальня, комплексно-приймальний пункт райбиткомбіната, відділення зв'язку, ощадна каса, АТС[1].
На честь 50-річчя Жовтневого перевороту засновано парк площею 2,5 гектара, який носив назву Парк Жовтневої революції. У селі розташована домівка Якимівської районної організації «Курінь козацького війська запорозького низового».