Назва села походить від однойменної річки, біля якої було утворено населений пункт, від слів «ат» (кінь) і «манаат» (недоступна) через заболочені береги, недоступні для коней[1].
Історія
Село Атманай заснував відомий в Таврійській губернії французький садівник і хлібороб Філібер у 1820 році. У XIX столітті Атманай був його зерноводчеським та вівчарським маєтком, кінним заводом і солезаводом. На початку XIX століття в Атманаї були пристань, звідки баржі із зерном і вовною транспортували товари за кордон, вузькоколійна залізниця Філібера від Атманаю до станції Сокологірне. У 1802 році француз родом із Женеви (провінція Франції) Луї Анрі Філібер в селі заснував ферму з розведення овець й коней та вирощування фруктових садів і винограду. Чотири покоління родини Філібер з 1820 по грудень 1920 року створювали, облагороджували, вкладали власні кошти у розвиток маєтку Атманай.
На фронтах німецько-радянської війни воювали 195 місцевих жителів, з них 53 за бойові подвиги нагороджені орденами і медалями СРСР. На честь 63 загиблих воїнів-односельчан споруджено пам'ятник[2].
У 1970-ті роки в Атманаї діяли племінний завод «Комуніст», що був удостоєний радянською нагородою орденом Трудового Червоного Прапора, за яким закріплено 13 954 га сільськогосподарських угідь, з них 10 178 га орної землі. Господарство спеціалізувалося на розведенні племінних тонкорунних овець, а також займалося виробництвом зерна і кормів. Підсобне підприємство — лісопильна рама. Племзавод був учасником ВДНГ СРСР у 1958—1980 роках та удостоєний п'яти нагород Головвиставкома. 49 працівників виробництва нагороджені орденами і медалями СРСР, у тому числі орденом Леніна і орденом Жовтневої Революції — механізатор Д. К. Шевченко і доярка К. В. Міщенко; орденами Жовтневої Революції і «Знак Пошани» — механізатор П. С. Кизим. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно: кавалери ордена Леніна — директор господарства І. К. Павлюк (нині пенсіонер), чабани В. І. Мулявко, Д. Т. Ручко (1900—1979), А. А. Щербина і кавалер орденів Леніна та Жовтневої Революції чабан В. М. Нараевскій. Доярка Л. Г. Слесарчук в 1979 р. нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР[2].
Нині у селі працюють підприємства: селянські (фермерські) господарства «Теллур», «Круг», «Освіта», «Воліто», «ВЮЛ», «Дема», «Галакс», відкрите акціонерне товариство «Атманай», ТОВ «АЛС І К», «Племзавод „Атманай“», приватне підприємство «Кала» тощо[8].
30 жовтня2018 року в селі Атманай відкрито меморіальну дошку на честь династії Філібер, яку розмістили на будівлі сільського Будинку культури[10].
Об'єкти соціальної сфери
В селі діють Атманайська дитячо-юнацька кінно-спортивна школа та загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів. Атманайська школа з українською мовою навчання, у 2011—2012 роках в ній навчалося 103 учнів, викладало 17 вчителів, профілі навчання — екологічний та біолого-фізичний, директор — Бражко Лідія Іванівна[11].
У 1970 році в селі працювало 22 вчителі і навчалося 260 учнів, діяв консультаційний пункт районної заочної середньої школи, будинок політосвіти, будинок культури із залом на 650 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 17520 примірників, працювала дільнична лікарня на 25 ліжок (10 медпрацівників, у тому числі один лікар), аптека, дитячий садок, торговий центр, їдальня, комплексно-приймальний пункт райпобуткомбіната, банно-пральний комбінат, готель, відділення зв'язку, філія Ощадбанку, АТС[2].